Я добре пам’ятаю, як на уроці природознавства ми прочитали в підручнику таке питання: коли краще ліпити сніговика – на відлигу або мороз. Ми були в шоці. Адже будь-який школяр в Ташкенті знав, що сніговика краще ліпити тоді, коли є сніг! І бажано швидше, поки він зовсім не розтанув. Але автори проживали в тих краях, де сніг може лежати по півроку, і є можливість не тільки зліпити сніговика, але й цілу снігову бабу. Тому наша Марія Іванівна (так-так, саме так звали мого першого вчителя) змушена була нам пояснити кореляцію температуру повітря з пластичними властивостями снігу.

Відразу згадалося. Сніг, правда, випадав дуже рідкісний, тримався не довго і, не в кожну зиму можна було кататися з залізничного насипу. І то – максимум тиждень. Картонка, попа, смішний схил – вище задоволення для дітей. Санок ніхто не тримав.

Тепер уявіть, з першого по восьмий клас я навчався в Середній Азії. У дев’ятому, в середині року – січні місяці, приїхав отримувати знання в Росію. У Пермський край. Перше враження від аеропорту в Оренбурзі, де була дозаправка – хрест, хрускіт снігу під ногами. Але це повна нісенітниця, у порівнянні з тими емоціями, які я отримав на першому ж уроці фізкультури. Мені дали лижі і сказали, де знаходиться ліс, в якому буде йти урок …