тільки-тільки дісталася до ліжка. продовжую про 9 серпня.
Отож, після тобаганов ми пішли вздовж схилу до наступного ущелині. доріжка приємна, більшою частьюідущая вниз по схилу. зовсім дитячий маршрут на вік 4-5 років. нам і з більш дрібними дітьми там пари зустрічалися. у швйцарцев дивовижна любов до цих гірським черевикам. якщо йти по маркованим стежках, не іщя пригод, то зовсім неясно навіщо тягнути на собі цю важку і жарку взуття … стежки рівні, легко прохідні можна і в легких спортивних тапочках пройти. аборигени ж все в черевиках, навіть немовлята їх теж в черевиках. стежка наша йшла здебільшого по лісі повз шматочка льодовика, в якому водою пророблений тунель, повз коров’ячої ферми, через тунель під небезпечною ділянкою гори. йшлося легко і приємно. чомусь тут по всіх стежках ходится легко. ми йшли відміряний кимось годину з копійками. тут не вказують скільки кілометрів до мети, пишуть лише час. з одного боку правильно роблять, а то напишеш 7 км. деякі діти прочитають і навідріз відмовляться в таку далечінь пертися, а вкажеш година 30 хв. ходу, ніхто й не задумається, наскільки все далеко.
з іншого, мені б хотілося знати скільки ми км. прокрокували.
стежка наша від пфегстега до оберер глетчер була саме на годину 10 часу. в кінці ми дійшли до ресторанчика з гарним виглядом. доріжка, від ресторанчика до льодовика виявилася закритою, і нам довелося спускатися вниз до річки. до льодовика можна піднятися ще по сходах в 800 сходинок. діти знову вгору лізти відмовилися і були самостійно відправлені по доріжці Влес до готелю ватерхорн. ми з Андрюхою полізли вгору до льодовика. прохід до сходів коштує 6 франків. для власників гостьової карти 5 франків. черговий вхід у провал.

сходи з себе пред
ставлять два бервна прокладених по скелі, сходинки з стесаних з одного боку полін. лізли ми лізли, і коли здавалося, що ще трошки і льодовика ми ось-ось досягнемо, доріжка скінчилася. льодовик так і залишився десь над головою.
додому добиралися зазвичай. спустилися до готелю, де на дитячому майданчику нас чекали діти.
доїхали до вокзалу, а там відправили Аню в seilpark, де під стелею ковзанки можна проходити різні смуги перешкод. Наташа, яка не проходить ні по зростанню, ні за вагою, відпустили в басейн. самі ж ми бігом помчали магазин і потім домойесть і збиратися. діти прийшли додому через 3 години, втомлені, але дуже задоволені. особливо аня.