Святіший Патріарх Кирил провів три дні в Болгарії, відвідавши Софію і Пловдив. Основною темою візиту стали російсько-болгарські зв’язки: століття тому Болгарія направляла священиків-місіонерів в новохрещену Русь, потім Росія відправляла своїх воїнів на захист Болгарії, а тепер головне, що об’єднує два слов’янські народи, – віра і спільна історична пам’ять. </ Strong>

Болгарське богослужіння практично не відрізняється від російського: колись саме на болгаро-македонський діалект святі рівноапостольні Кирило і Мефодій перекладали Святе Письмо і богослужіння. Літургійні традиції, звичайно, дещо розійшлися, але до цих пір болгарам і російським легше молитися разом, ніж спілкуватися на розмовній мові без перекладача.

За три дні візиту можливість спільної молитви представлялася неодноразово: вже в перший день патріархи відслужили молебень, у другій відвідали Пловдівського митрополію, в третій увінчали молитовне спілкування літургією.

На вулицях Софії на російську мову реагують по-різному. Молодь в основному воліє спілкуватися з іноземцями англійською мовою. На ринку на запитання, чи той це самий болгарський перець, який продавали в СРСР, можна почути зневажливе:

– Консерви – це все, що ви знаєте про Болгарію.

Інші ж, навпаки, обіймають росіян зі словами про братство і радісно відповідають «Воістину воскрес» на пасхальне вітання.

Патріарха Московського і всієї Русі з особливим ентузіазмом зустрічали в Пловдиві. У невелике старовинне містечко (колишній Філіппополь) з’їхалися тисячі чоловік. Сотні з них прийшли до пам’ятників російським воїнам на пагорбі Визволення. Тут сусідять знаменитий монумент на честь радянських воїнів-визволителів «Альоша» і пам’ятник солдатам, загиблим за визволення Болгарії від турецького панування в XIX столітті. Поруч із гігантським Альошею піраміда на честь царя Олександра II і солдатів, які вирушили до Болгарії в основному добровільно, здається скромною мініатюрою.

На вершині пагорба – російські прапори, квіти, суміш болгарської та російської мови. З Велико Тирново приїхали місцеві «Нічні вовки»: навіть ті, хто не говорять по-російськи, відразу жваво щось розповідають, почувши ім’я Хірург.

– Головну команду треба привітати! – Підходить до байкерів сивий чоловік. Тисне руки. Представляється: – Я посол Росії, Юрій Миколайович.

До послу відразу підбігає бабулька – подарувати книгу про православні святині. Над натовпом розгортають болгарські та російські прапори.

До пам’ятників російським воїнам зібралися не тільки вихідці з Росії, а й болгари. І вінків покладають два: і Патріарх, і митрополит Пловдівській Микола. Тими, хто писав у газетах, що Патріарх їде «до пам’ятника поневолювачам», які зібралися обурені не менше, ніж спробами на початку 90-х підірвати монумент.

– Вони не сонароднікі мені! – Обурюється болгарин, член одного з російських клубів (їх в Болгарії 35).

– Бог їх благословить – вони просто не розуміють, що говорять, – урезонює його вчителька-ростовчанка Марія Павлівна, півжиття пропрацювала в Болгарії і тепер прислужують при церкві. – Як би нам отримати у Патріарха благоловеніе?

На одному з спусків з пагорба стоїть самотній чоловік з гаслом на картонці: «Ні екуменізму». Ні по-російськи, ні по-англійськи він не говорить, але й по-болгарськи можна зрозуміти, що він проти членства Російської та Болгарської православних церков у Всесвітній раді церков. Його не переконувати – просто не помічають: в атмосфері свята народ богословськими суперечками не стурбований.

– Я молився сьогодні про тих руських воїнів, які, в більшості своїй добровільно, за покликом государя імператора Олександра Миколайовича, прийшли до Болгарії, щоб звільнити цю країну від півтисячолітнього іноземного ярма, – сказав Святіший Патріарх. – У знаменитого пам’ятника «Альоша» я думав про безліч людей з моєї країни, які гинули, захищаючи свою Вітчизну і звільняючи Європу від фашизму. І як важливо, щоб ніяка історіософія, ніяке тлумачення історії ніколи не викреслили зі свідомості людей повагу перед тими, хто був готовий життя своє віддати, за словом Божим, за други своя.

Якщо на пагорбі Патріарха чекали кілька сотень людей, то в центрі Пловдива – вже кілька тисяч. Вони заповнили тротуари вузьких вуличок, по яких він близько кілометра йшов до кафедрального собору на чолі хресного ходу, зупиняючись і благословляючи людей. Оркестр грав «Прощання Слов’янки». Над вулицями міста можна бачити численні розтяжки «Ласкаво просимо, Святіший Патріарх» і банери із зображеннями обох Святіший Владика. З’їхалися з навколишніх міст разом з дітьми зустрічали Патріарха оплесками і прапорцями з вензелем Пловдивського митрополії та Московського Патріарха. На молебні в кафедральному соборі мучениці Марини молилися обидва Патріарха – Болгарський Максим і Московський Кирило.

Митрополит Пловдівській Микола вибачився перед патріархом Московським і всієї Русі за деякі недружні публікації місцевих ЗМІ.

– Вони показують, як багато ми повинні трудитися у Христі для нашого вистражданого народу, наскільки потрібно православним народам постійне спілкування. Історія наших Церков є історією солідарності, а долі наших народів пов’язані з нашою загальною православною вірою, – підкреслив митрополит.

– З почуттям братньої любові та єднання у Христі ступили ми на землю єдиновірної нам Болгарії. Саме тут, на цій землі, відчуваємо ми особливу духовну близькість віруючому народові цієї країни, в тому числі і в силу спільності віри, в силу значущості подій, які відбулися в нашій спільній історії, – нагадав присутнім Патріарх Кирил. – Особливі почуття відчуваю я тут, в цьому історичному храмі в місті Пловдиві. Важко передати словами відчуття вічної юності благовістя Христового. Це благовістя пройшло через різні історичні епохи, через різні політичні ситуації, виголошує як в умовах свободи, так і умовах пригнічення і досягло нас, людей, що живуть в XXI столітті.

– Московський Патріарх – брат мені! – Вигукував з балканською запалом чоловік під час молебню. – Мене звати Володимир, і його до постригу звали Володимир. Йому 65 і мені 65. Він брат мені!

Без перекладу зверталися один до одного по-російськи зібралися в неділю в храмі святителя Миколая російською обійсті. Побудований як посольський, цей храм не закрився і на початку Першої світової війни, в якій Росія і Болгарія опинилися по різні боки фронту.

– Тут був острів духовного братерства і єдності наших народів. Ніхто і ніколи не міг по-справжньому пізнати в російській або болгарин ворога, поки існувала духовна основа нашого братства – не просто етнічна і культурна близькість (ми знаємо, що іноді навіть брати стають ворогами), але захист православної віри, яка лежала в основі відносин історичної Русі і Болгарії, – підкреслив Святіший Патріарх, звертаючись до парафіян подвір’я. – У роки тієї страшної війни храм залишався місцем спільної молитви росіян, українців, білорусів та болгар. З самого початку ця громада окормлявся як особлива громада, де зустрічалися народи, традиції, де ми завжди відчували своє духовне єдність і братерську любов.

Нікольський собор називають в Софії «руська церква». Сюди приходять і росіяни, і болгари – найчастіше до могили колишнього настоятеля храму архієпископа Серафима (Соболєва), який, як вірять, хоча і не канонізований, вимолює у Бога допомогу всім, хто до нього звертається. У тридцяті, сорокові роки сюди регулярно приходив на молитву і здійснював богослужіння протоієрей Всеволод Шпіллер, якого пізніше прозвали «московським Златоустом». Служили в Болгарії священики змогли згуртувати російську православну общину і створити тут живий православний російський прихід.

– Звичайно, коли парафіяни представляють різні етноси, різні культури, навіть різні літургійні традиції, виникає багато труднощів з тим, як поєднати все це, щоб нікого не образити, нікого не обмежити і одночасно зберегти автентичність, аутентичність громади, – сказав присутнім Патріарх Московський і всієї Русі. – З цим стикається наше духовенство не тільки в Болгарії, але і в багатьох інших країнах, і по милості Божій труднощі ці долаються, коли існує єдність духовенства і віруючих навколо настоятеля і коли настоятель з відкритим серцем і відкритою душею прислухається до сподівань своєї пастви.

Для Болгарії, все населення якої – трохи більше половини Москви (7,4 млн чоловік), кілька тисяч осіб на богослужінні – безпрецедентний випадок. Більше тисячі людей молилися і в неділю в Олександро-Невському соборі Софії з на Літургії двох Патріархів, і в суботу в Пловдиві. Хтось приходив з російським прапором, а хтось з букетиком конвалій (в Болгарії є зворушлива традиція приносити квіти прямо на аналої до ікон), люди всю службу тримали в руках запалені свічки.

– На такій події людина може бути присутнім раз на сто років, – говорили болгарські жінки. – Ми не могли не прийти на службу двох Патріархів.

Для кожного, хто молився на цих службах, в загальній історії болгарського і російського народу напевно додалася сторіночка.
http://www.nsad.ru/index.php?issue=13&section=10014&article=2236