У мене був друг, його звали Фома. У друга була дружина зі звучною і рідкісним грецьким ім’ям Еліна. Фома вчився зі мною на одному курсі. Дружина Фоми (тоді, втім, ще не дружина) вчилася зі мною в одній групі і була однією з моїх кращих подруг в самому цнотливому сенсі цього слова. Потім я пішов в армію, і вона єдина проводжала мене з Павелецького вокзалу в аеропорт. І все два довгих роки армійської служби писала мені добрі листи.
У той же рік, коли я повернувся з армії, Фома і Еліна зіграли весілля. Потім я виїхав в Америку, а Фома з Еліною залишилися в Росії. Я листувався і з Фомою, і з Еліною. Коли ми наїжджали в Москву, завжди заїжджали до них в гості: спочатку на Південно-Захід, потім – у Південне Бутово.
27 березня 1999 нашій дружбі настав кінець. Фома та Еліна в категоричній формі зажадали, щоб я засудив натовські бомбардування Белграда. Я здивувався, але відмовився, бо як сама постановка питання здалася мені дикою. Фома та Еліна мовчки зникли з ефіру.
Позаминулої осені нашої університетської групі виповнилося 25 років. Еліна як колишній профорг і взагалі Представниця взялася за організацію святкових заходів. Всі, хто міг, зібралися у неї на квартирі, а хто не міг – на зразок мене – спілкувалися з присутніми по телефону. Еліна вела себе цілком адекватно, розпитувала про життя, згадувала молодість … Я вирішив, що белградська травма в слов’янській душі зажила, і розслабився. Місяць тому назал в “Фейсбуці” виявився і Фома, которо я із задоволенням зафрендити, бо людина він був освічений і цікавий.
І тут з “Фейсбуку” запахло сіркою. Фома щодня, а часом і по кілька разів на день постити посилання на кондових конспірологічну антиамериканську пропаганду. Я спочатку намагався робити вигляд, що ніякого запаху не відчуваю, але стаття під претензійною заголовком “Американська армія – найбільший міф ХХ століття” чомусь привернула мою увагу. Вона являла собою абсолютно позамежне нагромадження чуток, два з яких (про суд на Таріком Азізом і втратах американської армії під час вторгнення на Гренаду) я спробував спростувати. У відповідь Фома звинуватив мене в зашореності і видав коронну фразу: “Дмитро, ти, до речі, переглянув свою оцінку по бомбардуванням Югославії?”
Ні, Фома. Не переглянув. Анфренд з тобою.