На цьому тижні діти ходили в плавальний табір, де вони по дві години на день брали уроки плавання. Прогрес помітний – і по частині того, як вони в воді тримаються і те, як вони перебирають прямими ногами, а не як на велосипеді їдуть, як раніше. І їм ще й просто табір подобався, що відмінно.

Між тим, Мурмілку перевели на другий рівень, а Пухтишкіна … а Пухтишкіна, на жаль, так і залишили на другому. Я запитала, на який рівень його записувати на осінь, і мені сказали, що знову-таки на другий, хоча йому належить ще один тиждень в таборі.

Ох, мій милий синку, ну що ж нам з ним робити з приводу спорту, а? Це саме по собі не так і погано – ну на другому так на другому – там їх вчать дихати правильно і правильно тримати тіло у воді. Просто якось незручно перед ним, чи що, що вони з молодшою ​​сестрою будуть на одному рівні – адже він почав плавати на два роки раніше, та й вік все ще повинен позначатися. Але я не показую перед ним, що це може бути предметом для розладу – так що, сподіваюся, він не буде розбудовуватися.

Я сподівалася, що для нього плавання буде тим спортом, де у нього будуть хоч якісь успіхи. У доньки-то для цього є гімнастика. А плавання – Пухтишкіну адже відмінно підходить. Ну що ж, буде ходити і так. Повільно, але вірно, сподіваюся, буде прогрес. І не буду їх порівнювати. Тільки трохи себе звинувачую, що не почала його туди раніше водити.

А так чомусь згадується моє дитинство, коли у мене теж зі спортом ніяк не складалися відносини, і я була впевнена, що ну от просто таке в мене тіло, і нічого не поробиш. У чомусь це правда – він більш незграбний, більш якось не так расторопен по частині свого тіла, ніж його однолітки, більш повільний і розсіяний. З іншого боку, якщо займатися … то думаю, все-таки буде прогрес. Так само, як і у мене – хоч якийсь, але є, якщо я займаюся. Я б його віддала на плавання двічі на тиждень, але ніяк не влазить в розклад. Або на фехтування. Але, знову-таки – куди це в розклад всунути?