В коментах вказали, по-перше, на невідповідність «крівошеевской» цифри демографічних втрат військовослужбовців (8,656 тис.) гендерної післявоєнної структурі населення, а, по-друге, як я і просив, дали масу посилань, одна з яких – на інтерв’ю з петербурзьким істориком К.М.Александровим здалося (особливо) цікавою – в частині, де він дає структуру втрат цивільного населення (на жаль, без зазначення джерел). Давайте інтегруємо ці дані в графік структури людських втрат і подивимося, як він буде виглядати з їх урахуванням.

Демографічні втрати військовослужбовців (13 млн.) на 4.4 більше цифри Кривошеєва. Випливають з оцінки АДХ [1] смертності чоловіків призовного віку до 17 млн. чол. з сер. 1941 по сер. 1945. (Така оцінка зроблена шляхом реконструкції гендерно-вікової структури населення СРСР у 1945 виходячи з перепису 1959, деякі деталі подібного розрахунку по Росії з опорою на іншу роботу тих же авторів можна подивитися і у мене). Ця цифра погано в’яжеться з «крівошеевской» цифрою демографічних втрат військовослужбовців. Адже в армії гинули головним чином чоловіки, і якщо прийняти, що їх там загинуло 8.6 млн., то виходить, що «тилова» смертність чоловіків призовного віку практично дорівнювала «фронтовий». Це здається неймовірним. Адже Росія не Англія, яка до 1942 воювала настільки майстерно, що ймовірність того, що солдат в армії отримає телеграму про загибель дружини від бомби, перевищувала вірогідність того, що дружина отримає телеграму про загибель чоловіка в бою [2].

На підставі цього демографічного розрахунку Александров робить висновок, що безповоротні втрати військовослужбовців (включаючи мобілізованих жінок і воювали юнаків та чоловіків непризовного віку) становили 16-17 млн., що з урахуванням повернулися з полону і повторно мобілізованих дезертирів та інших зниклих без вести, що залишалися на окупованій території (близько 3 млн. за даними Кривошеєва, див. попер. запис) дає мінімальну оцінку демограф. втрат військовослужбовців в 13 млн. Різниця в 4.4. млн. з «крівошеевскімі» даними складається, на думку Александрова, головним чином, за рахунок забирали в якості маршового поповнення чоловіків від 16-17 до 50-річного віку з звільнених територій, які гинули настільки масово і швидко, що їх не встигали враховувати в Як бійців і видавати військову форму, а також за рахунок незадовільного обліку втрат бійців різних ополченських формувань в 1941-1942.

Якщо прийняти витікаючу з демографічних розрахунків цифру втрати військовослужбовців у 13 млн., то наведена в попередньому записі радянська цифра 13,685 тис. закатованих фашистами і загиблих від тягот життя на окупованій території і примусових робіт у Німеччині стає абсолютним маренням, оскільки вона не залишає нічого ні на додаткову дитячу смертність, ні на смертність в блокадному Ленінграді або в якомусь ще місці неокупованій території СРСР. Згідно Александрову, надсмертність на окупованій території від терору, голоду та інших тягот життя «під німцем» була в 6 разів менше – 2.2 млн., чол., А решта 10.6 млн. втрат цивільного населення припали на радянський тил (див. структуру на графіку ).

Не буду наполягати на достовірності цих оцінок – строго документованих серед них немає і не буде. Але, на мій погляд, вони виглядають правдоподібно. Зокрема, нерозподілений цифра тиловий надсмертності в 6,650 тис. включає в себе маловідомі епізоди масової смертності від голоду на Вологодчіне і в Якутії, смертність в ГУЛАГу, що становила 20-25% в 1942-43, загибель дівчат і жінок, примусово прямували на торфорозробки і лісозаготівлі, і інших трудмобілізованних, хто кував «зброя перемоги» в радянському тилу в нелюдських умовах.

Посилання:
1. Andreev, E., L. Darskii, and T. Khar’kova. Otsenka liudskikh poter ‘v period Velikoi Otechestvennoi voiny. Vestnik statistiki. 1990, no.10, pp. 25-27.
2. А Дж. П. Тейлор. Друга світова війна.