А до речі, місто долають весняні ластівки. Не ті, які з весною в сіни до нас летять, а ті, які по нещасливому збігу обставин випурхнули із затишних стін психіатричних лікарень. У своїх дзьобик вони несуть не гілочки мімози і взагалі не гілочки. У своїх дзьобик вони несуть неймовірну пургу і нісенітниця, прагнучи досхочу попотчевать оточуючих.
На Скву в казанському муніципальному метрі прямо у вагоні напав політично активний громадянин і тикав їй у ввічливе обличчя скоринкою екскурсовода Казанського Кремля. Він працював на виборах спостерігачем, і з тих пір, вірно, все шукав, з ким поділитися своїм цінним думкою. Знайшов. Сква досі сидить у мене вдома, нервово гикає і норовить упустити прямо на підлогу пляшку пива.
Але вона навіть не уявляє собі, як легко відбулася.

Вибори і червоні скоринки – хуйня в порівнянні з бабками на пошті в черзі за отриманням пенсії. Ці бабки – таємне стратегічна зброя нашої країни. Навколо себе вони сіють суїцидальні настрої, розруху в головах, клозетах і інших затишних місцях.
Одна така бабця недавно ніжно хапала мене за руку, довірливо тикалася носом у вухо і несподівано дзвінким, жовтеняцьких голоском в це вухо розповідала всяке. Про те, як вона впустила собі на ногу банку з водою, а потім місце забитого лікувала сечею. Потім, по Бабкіним словами, нога чомусь почала червоніти і хворіти ще сильніше. Лікар, по Бабкіним словами, заявив, що бабця сечею ногу попросту спалила. Я хотіла вголос запитати про те, що у бабці в аналізах сечі переважає – окріп або скипидар – але стрималася, бо я теж дуже важливий ослик. Черга дивилася на мене, ледве стримуючи сльози. Ну правда.
І ось тут я Скву просто роблю однією лівою.
Тому що політично активний громадянин з скоринкою на Скву напав з незрозумілих міркувань, а от я безвинно постраждала виключно через свою ввічливість і свідомість. Я бабці запропонувала допомогти встати зі стільця. Ось вона в мене зі своєю сечею і вчепилася.

Я поважаю старість, але бабки, бааабкіііііі!!!