= “Вилетіли ми о сьомій. Зараз, бачите, 2:00 дня. Дев’ятнадцять годин тому ми покинули Землю, за цим годинником. А по годинах, які залишилися у мене в майстерні, минуло близько місяця. Ви помічали, – їдете ви в поїзді , спите, поїзд зупиняється, ви або прокинетесь від неприємного відчуття, або у сні вас починає мучити. Це тому, що, коли вагон зупиняється, в усьому вашому тілі відбувається уповільнення швидкості. Ви лежите в біжить вагоні, і ваше серце б’ється, і ваші годинник йде швидше, ніж якщо б ви лежали в недвігающемся вагоні. Різниця невловима, тому що швидкості дуже малі. Інша річ – наш переліт. Половину шляху ми пролетіли майже із швидкістю світла. Тут вже різниця відчутна. Биття серця, швидкість ходу годинника, коливання частинок в клітинках тіла не змінились по відношенню один одного, доки ми летіли в безповітряному просторі, – складали одне ціле з апаратом, все рухалося в одному з ним ритмі. Але якщо швидкість апарата перевищувала в п’ятсот тисяч разів нормальну швидкість руху тіла на Землі, то швидкість биття мого серця, – один удар на секунду, якщо вважати по годинах, колишнім в апараті, – збільшилась у п’ятсот тисяч разів, тобто моє серце відбивало під час польоту п’ятсот тисяч ударів на секунду, вважаючи по годинах, які залишилися в Петербурзі. За биттю мого серця, за рухом стрілки хронометра в моїй кишені, за відчуттям усього мого тіла ми прожили в дорозі дев’ятнадцять годин. І це насправді були дев’ятнадцять годин. Але по биттю серця пітерського мешканця, за рухом стрілки на годиннику Петропавлівського собору минуло з дня нашого відльоту три з лишком тижні. ”