Для мене в житті і в психологічній допомозі існують дві різні, полярні ідеології. Одна ідеологія – це ідеологія впливу, до цієї ідеології відносяться такі напрямки, як НЛП, частково поведінкова терапія, гіпноз. Інша ідеологія – це ідеологія взаємодії. Вона визнає деяка рівність і непередбачуваність.

Перша ідеологія останнім часом набуває все більшого поширення. У метро можна побачити багато людей, які читають книжки з гучними назвами, типу “Як впливати на людей”, “Як бути успішним”, “Як керувати своїми емоціями” і т.д. Тренінги та групи з такими гаслами також користуються величезною популярністю. Тут, правда, є багато спокуси.

Навпаки, дотримуючись друге ідеї, потрапляєш в ситуацію невизначеності, непередбачуваності і тривоги. Але, мені здається, тільки в цьому випадку можуть існувати рівні партнерські, близькі стосунки.

Я думаю, популярність першої концепції багато в чому обумовлюється тим, що перейшовши до другої ідеології, доведеться зіткнутися зі складним, сильним, неприємним і болючим, почуттям. Це почуття – безсилля.

У цьому випадку, доведеться визнавати, що ми не всемогутні, не всесильні і, в цілому, буває ситуації, коли від нас мало, що залежить, і ми мало, як можемо вплинути на ситуацію.

Визнавати такий розклад – заняття сумне і неприємне, часто пов’язане з відчаєм. Але .. хочеться написати мені. Однак, плюси тут неочевидні. І я цілком можу зрозуміти і розумію, чому люди вибирають першу концепцію, в мене теж часто буває спокуса її вибрати. Мінус же її, для мене, полягає в тому, що часто вона перешкоджає дорослішанню, зростанню особистості … проходженню якихось складних ситуацій, завершення чогось. Більш того, перша концепція може виявитися досить небезпечною, оскільки вона підтримує ілюзії, і позбавляє людину контакту з реальністю. Коли ж такий контакт відбувається, він може виявитися дуже неприємним і болючим.