Колега Євген йшов ввечері по переходу “Павелецкая-кільцева”. Скрипаль вже збирався додому, підраховував виторг. Серед юрби народу була низенька жирненькие бабулька з онукою молодшого шкільного віку. На бабці було кілька светрів, чотири шарфа різної довжини і ступеня пошарпаності. Хлопчик поспішав додому, бабуся нікуди вже не поспішала. В руці у бабусі був одновухий і одноокий, сильно угвазданний Степашка, та ще додатково минулий обряд сепуккі – з надірвав живіт його стирчали потрухи з ганчірок і вати, і пахли вони солодкувато і трупного.
Коли внучок (як не дивно, пристойно одягнений) тягнув застряглу на місці бабусю особливо жваво – бабуся сідала перед ним навпочіпки, трясла перед онукою іграшкою, і пищала на весь перехід таким дитячим тоненьким голоском: “Тихо-тихо! Зараз тобі Степашка казочку розповість! “. Степашка мовчав, лише смикав оком на ниточці.
Дана операція повторювалася як мінімум рази чотири, а може і більше – Євген все ж поспішав додому, а натиснути на бабці reset ніхто не наважувався.