Відвідали двох дівчат, станцювати в храмі – Марію Альохіну і Надію Толоконникова. Третя в цей час зустрічалася з адвокатом. З холодного карантину їх перевели в камери-маломеркі, кожна – на чотирьох чоловік. У камерах тепло, є обігрівачі, досить затишно, наскільки взагалі може бути затишно у в’язниці. Дівчата дякували за передачі, отримані сьогодні від друзів і волонтерів – вони отримали по 20-30 маленьких передач. Просили передати слова подяки всім, хто про них піклується і їм допомагає. Читають книги. Надія – Солженіцина, “У колі першому”, говорить, що вкрай своєчасна книга в СІЗО. Жінка постарше, її сусідка, сміється: мовляв, це я в бібліотеці брала, вік дозволяє. Надія також замовила собі в бібліотеці Достоєвського, Жорж Санд і “Як гартувалася сталь” Островського. Кажуть, що книги для ув’язнених можна замовляти на “Озоне”. Оплатити їх можна з волі, а принесуть в СІЗО. Надія Толоконникова ще сказала тюремне побажання: “Всім, хто нас сюди відправив – бажаємо того ж”.
Крім дівчат, відвідали нашу недовгу соратницю по ОНК Людмилу Качалову, обвинувачену в убивстві. Вона в шоці в основному від тих публікацій у ЗМІ, які попалися їй у її справі, і де її називають кримінальниці. Скарги – на здоров’я, мрія – вийти з СІЗО і по душам поговорити з тими журналістами, які присвятили їй свої рядки. Наркоман, на основі показань якого Качалова відправилася в СІЗО, на очній ставці відмовлявся що-небудь говорити, посилаючись на 51-ту статтю, і його, за її словами, відправили до психлікарні. Людмила каже, що коли вона була членом ОНК, їй “замазували очі”, а тепер вона зсередини бачить, як все в СІЗО насправді. Що в СІЗО-6 все ж краще, ніж “на шпитальці” в Матроської Тиші. Хоча б до фельдшера докричатися-достукатися можна. Користується перукарні. Розбудовувалася, що записалася 5 березня, а до перукаря потрапила лише 26-го. Але взагалі – манікюр, педикюр, все, що потрібно жінці, щоб залишатися жінкою і в тюрмі. З Качалова в камері сидить ще досить молода жінка, яку вже засудили за вбивство подруги. Оперативники подзвонили їй і запропонували зустрітися, щоб подивитися якісь фотографії (вона знаходилася в статусі свідка у справі), а потім, за її словами, побили, змусивши згодом підписати по гарячих слідах явку з повинною. СІЗО, куди її потім доставили, зафіксував сліди побоїв. Це вже не перший випадок, коли жінки скаржаться на побиття, хоч співробітниця СІЗО говорить, що випадки доставлення арештанток з побоями досить рідкісні.
Ми зайшли і в камери карантину, через температуру в яких недавно вибухнув весь сир-бор. У камерах досить тепло, хоч в одній з них жінка знову перебувала в куртці. Вона сказала, що вчора-позавчора було холодно, потепліло лише сьогодні. Чудесним чином в камері виявилося відро для миття підлоги і нібито заборонена швабра.
До речі про сир-бору. Нам не вдалося побачити журнал у чергової частини, в якому ми минулого разу нібито залишили запис про те, що все в порядку і претензій за змістом укладених у нас немає. Журнал десь на перевірці, ініційованої нашим запитом. Але хто і що там вивчає – загадка. Там запис або є, або ні – що там обговорювати та перевіряти? Ми, в свою чергу, сказали, що ніяких записів більше залишати не будемо до закінчення перевірки. Цікаву позицію зайняла лікар СІЗО, що повідомила, що відмовляється відповідно до закону повідомляти нам, виявлялася чи допомогу хворим без нотаріально завіреної згоди від укладених на таке повідомлення. З приводу надходять до нас скарг. Нам це, власне, байдуже (хоч по 76 Федеральному Закону ОНК має право знайомитися з медичною документацією) – ми залишаємо свої скарги, а потім надсилаємо їх факсом. Але за словами іншого співробітниці СІЗО поведінка лікаря продиктовано образою за щось: щось десь ми про неї написали. Чи то я в своєму блозі, чи то згодом, коли почався горезвісний сир-бор з холодом в камерах. Ніяк не збагну, що ж саме образило жінку-лікаря. Ну нехай перевірка закінчиться, тоді, можливо, дізнаємося.
Тепер якась байда, на яку вказала Маша Альохіна – з нами по камерах ходить співробітник з відеореєстратором. І все печатляет. Запитали замначальника СІЗО – той запевняє, що це для того, щоб співробітники вели себе коректно, мовляв, дисципліну дотримували. Але згоди укладених і, зауважу, нашої згоди на це ніхто не питав. І ніхто про це не попереджав. Замначальника СІЗО приніс свої вибачення, але ситуація від цього ніяк радикально не змінилася.
Відвідали поважний Ксенію Станіславівну, 1991 року народження, обвинувачену за ст. 205 КК РФ, терористичний акт в компанії ще десяти спільників. Ксенія скаржиться на погіршення зору і на конвой, який хамить, грубить, застосовує психологічне насильство, а, за її словами, до чоловічої частини її спільників – і не психологічне. У будівлі суду намагалися підкинути якісь таблетки, знущалися над неповним освітою Ксенії, довели до істерики. До переломного моменту поведінку конвою було нормальним, з ланцюга конвой зірвався 16 і 22 березня. У СІЗО Ксенія знаходиться вже рік і три місяці. Ксенія підпалила чуже майно (адміністративна будівля).
А в іншому все як і раніше: що робити? повідомте батькам, що я тут, вони не знали, що я наркоманка, сльози, сльози, сльози …
На паркані навпроти СІЗО написано: “Свободу pussi riot!”