Відчуття невеселих шкільних моментів.
Неважливо який час року, неважливо який урок – це все одно обов’язок твоя, а не бажання. І ти сидиш і не дай бог біля вікна, бо за ним світ: за ним хтось кричить, проходить, грає у футбол, словом, живе. І ти живеш теж, але в цей момент за склом існуєш як би наполовину чи що. І адже розумієш, що в тебе тьма варіантів: встати і вийти, вибігти, відпроситься в туалет, вистрибнути у вікно (супергеройський спосіб), піти нібито за крейдою, книжкою, батьки мовляв прийшли, в іншому класі пенал забув, але не йдеш адже – сидиш і дивишся. І начебто свобода ж є в тебе, але її неначе видають по три краплі на ложечці.
Так і у фільмі Звягінцева – апокаліпсис сьогодні натурально. Земля тремтить, в повітрі передчуття грози, напруга не розлито – в ньому тонеш. Але ж знову все правда: людина може стерпіти все, людина може знайти вихід з будь-якої ситуації: тільки один – лише в голові його знайде і змоделює, а інший – в дійсності піде і зробить.

Тут мене просили давати посилання на свої робочі рецензії – будь ласка.