Сьогодні їхали удвох з Машею з семінару з літератури. Під час пересадки з Охотного на Театральну зустріли ще одну дівчину з нашої групи, якій сьогодні на заняттях не було. Виявилося, проспала. Смішно, якщо врахувати, що приїхати треба було до п’яти або хоча б до пів на сьому вечора
Трошки пошарпалися і розійшлися …

Потім ми з Машею попрямували ближче до останнього вагону. Стоїмо, чекаємо поїзда, розмовляємо. Несподівано у неї з-за спини з’являється червона пика старого бомжа з паличкою, причому створюється відчуття, що цей самий бомж намірився її, як мінімум, обійняти. У мене очі, напевно, розширилися помітно, тому що я ще не встигла простягнути “Маааааш”, як вона вже обернулася і кинулось в бік від бомжа. Точніше, ми разом шарахнулись. Відходимо на кілька кроків, – а він за нами. Ми ще відходимо, на цей раз швидше, – він за нами, і теж темп додає. Тут ми як драпанем від нього бігом, – а він, ви не повірите, за нами слідом побіг! З глузду з’їхати. Ми як зайці петляли через всю станцію%))) Потім відірвалися і довго не могли прийти в себе і відсміявшись. Вперше в житті мені доводиться тікати в метро від бомжа%))
Правда, я подумала, що це нам удвох добре, тому що смішно, та й тільки. А поодинці в такій сітуейшн потрапити стремненько було б …
… Ні, формене неподобство, все-таки