Думаю; а привід – чергова медійна дискусія ….

Про яку говорять так: http://kruglov-sg.livejournal.com/974018.html # comments

І – навпаки – ось так: http://www.taday.ru/text/1687139.html

Б иться за правду й істину до смерті треба ж?
Взагалі-то треба.
Поки кров гаряча …. поки цінності істини не зовсім розмиті в потоці буднів, в мозку і в совісті.

(Може, хто й отфрендіт після згадки про се, але на мене свого часу справив враження роман Олени Чудінової “Мечеть Паризької Богоматері”).

І ось виходить християнський лицар битися …
А перед ним – обидва на – не дракон, а – жінка.

Справжня жінка. У сенсі-людська жінка, не символ вселенського зла, не перевертень, під жіночною личиною приховує павучі лапи і скорпіонів жала.

І що робити лицареві?

Велика спокуса – суворо й сильно і велично сказати: “Схаменися, окстісь, ніщасная! Тебе Зачарована злі сили! Ось зараз я велю, – і на рахунок три ти прокинешся, і в сльозах обмиєш главу світом і усунутий ноги … ні, не мені навіть, а християнській істині, і підеш ридаючи шукати загублений свій рай, сиріч місце в тріаді кіндер-кюхе-кірсі, місце при чоловікові і домашньої церкви, якого тебе позбавив, зачароване, злий чорномор! ” – І чекати, що так миттєво і станеться.

Ніфіга подібного не відбудеться, швидше за все.
(Але щоб відбулося – взагалі-то, таке іноді може статися, не виключаю – тоді і дії потрібні інші, і, вже вибачте, праведність, святість, чистота віри і сила, головне, любові – не такі, як у нас, потрібні, а посильніше набагато ….).

Немає адже! … Яку позу ні прийми лицар – продовжує плювати на тебе і ні під чтоже викинь.

І що? В’їхати їй в табло? горя праведним гнівом, щоб ПЕРЕКОНАТИ сим заушеніем у величі захищаються тобою святинь? … не знаю. Не можна, мню. Не по-людськи це. Якісь обмежувачі, від Бога поставлені в глибині, в крові, в бозона Хіггса, одвічно, таки спрацюють. Хоч за євангельською системі цінностей, хоч від природи. Це, хлопці, у нас з вами буває табло (розумієте який евфемізм я вживаю …) – в жінки буває тільки лик, біля самих легковажних профурсеток-ну, личко, на худий кінець …. (Аналогії, до речі, ваші з заушеніем Арія – недоречні: Арій все ж мужик був; ну дав йому свт. Микола по морді – інший коленкор, мужики розберуться).

(Окреме питання: наскільки наші потуги охороняють наші святині; Русь Свята зберігає віру православну – а не навпаки? …. Хто ми – Бетмен або рятівники Церкви, чи навпаки? ….).

Ні, звичайно, дати ляпас істеричка, кажуть, іноді корисно, щоб в почуття прийшла – але наскільки це правило Вселенського і в скількох відсотках випадків дає благі результати, хто оповість …. тим паче – хто з нас поручиться за себе, що от саме я тільки і вмію давати ці ляпаси. Саме моєму ударі стопроцентов блага і ні краплі зла? ..

І ось, все таке обдумавши і послухавши, благородно лицар Христовий стримався.
Але активістки, махають транспарантами – ось жеж зарази непередбачувані! – Від його непротивлення злу насильства пущі зрадів (“А! … Лев у наших руках! … Безсилий, стрижена кішка! ….”), Продовжують його ще хлеще лайном поливати, – та не тільки його, а й віру православну! ….. І що лицареві робити? меч витягнути?
Е ні. Меч – не вантуз. Мечем можна супостата скинути, дракона вразити, на самий худий кінець, дерево зрубати …. а говно мечем січ – марно. На скільки його частин ні посік – ні на скільки не іссечется, так масою і залишиться.

Що робити?

Перш за все – усвідомити реальність світу і часу, в якому ми живемо … що колишні легенди – про жіночу слабкість і мудрість, про чоловічу рицарственность і силу і та про ПОРЯДОК РЕЧЕЙ, все це природним шляхом зберігає і рухає сонце і світила, стрімко змінюються і майже переродилися вже …. Для нормального лицаря Христового – це перш за все привід до трезвіння, покаяння і смирення (не в сенсі непротивлення і самоприниження – а в християнському вищому сенсі) … І привід бути готовим до того, що йому доведеться не разовий ефектний подвиг над драконом вчиняти, а … буденно, постійно, і по-іншому якось. І не впадати в депресію від того, що щоденне життя життєва його покриває не шрамами і кровію, а просто лайном. Коли ти лицар – ну, умій не тільки меч, але і лопату або швабру в руки брати, а то й нічого не брати, а зазнавати що відбувається ….

А жінкам теж корисно пам’ятати – навчилися обходитися без мужика, стяжали рівноправність – так рівноправність адже і в тому, щоб по-чоловічому отримувати в око.
(Ну і відповісти, з них до речі багато амазонки чого іншого, а це вже вміють! ….).

(Хоча … хоч мене вбийте, але все одно вважаю: жінки не винні. Ми винні, що так перероджуємося і піддаємося ентропії, і всякі відмазки навчилися ліпити і самовиправдання … Вони ЗМУШЕНІ. Не маючи над собою і при собі ні коханого , ні царя, ні глави сімейного вогнища … Все одно – кому як, а мені жінок жальче.
Хоча їх плювання гівном я ніяк не виправдовую – як і нічиєї, до речі).