Скоро їдемо з дружиною днів на десять у Львів та околиці. Вона – працювати (читати лекції місцевим лікарям), я – псувати життя людям з місцевої філії фірми. Кожному своє.

А ще є мета поспілкуватися в домашній обстановці з однією з кращих співробітниць – керівником того філії. Приємна людина, гарне місто, затишні ресторанчики, малі спиногризів не дістають щомиті. Любимо ми з дружиною такі рідкісні поїздки.

В один з минулих приїздів співробітниця організувала нам 7 або 8 літрів самогону, виготовленого місцевим умільцем – абсолютно непитущим дідусем, за чутками, доктором якихось наук і взагалі інтелігентна людина. Робив він його для обраних – тільки якщо вважав людину гідним, і тільки за умови, що його самого відвідає натхнення. Що вам сказати … Чача, граппа, палінки, ракія, сливовиця, траваріца і подібні відомі мені напої збилися в зграйку і нервово курять у конов’язі. Звичайно, я не пив дідусів самогон гранованими склянками – тому вистачало надовго. Та й не можна його гранованими … Тому що це – тріумф чистого мистецтва, свято як він є і, кажучи сухим канцелярською мовою, втілення досконалості в міцних спиртних напоїв.

Замовив я його і в цей раз, тому закінчилися запаси. А співробітниця передзвонила і сказала, що нічого не буде. Помер дідусь …

Чи не вперше відчуваю таку смуток з приводу смерті абсолютно незнайомої людини, навіть імені якого не знав. Чому? Вже точно не з причини того, що тепер пити нічого буде. Просто на світі стало менше одним Професіоналом (як би не зашкалював пафос у цій короткій фразі). Таких людей навколо реально мало, таких задатків я не бачу в сучасної молоді – тобто скоро подібні люди, боюся, і з’являтися перестануть. Гарні ремісники є і будуть, а от так щоб самогон як симфонія – дуже сумніваюся.

Світла пам’ять дідуся.