Originally posted by socializator at Від Росії відрізаний ще шматок території Сказали: Самур винен

Президент Д.Медведєв віддав Азербайджану полводозабора річки Самур, повністю належала Росії, і два села Магарамкентского району російського Дагестану разом з 600 лезгинами, громадянами РФ.

Так встановлювалася нова межа між Росією і Азербайджаном.
Почав шматування Горбачов, дозволив дружку Е.Шеварднадзе «розмежувати» морські простори в Беринговому і Чукотському морях так, що США перейшло 200 російських миль економічної зони, 7,7 тис. квадратних кілометрів водної поверхні і 46,3 тис. квадратних кілометрів континентального шельфу. Розвалюючи СРСР, Б.Єльцин не церемонився з кордонами … В.Путін, будучи президентом, подарував Китаю острів Тарабаров і частину острова Великий Уссурійський в руслі річки Амур, ніж, за підрахунками Хабаровський економістів, завдав шкоди своїй країні в 3-4 млрд доларів.
Медведєв вже відзначився широким жестом у бік Норвегії, віддавши цій країні 86 тис. квадратних кілометрів російської території в економічній зоні Баренцева моря, де наші рибалки добували 50% північної риби.

З тієї ж серії – Договір між РФ і Азербайджанською Республікою (АР) про державний кордон, підписаний Д.Медведєвим з президентом І.Алієвим 3 вересня 2010. Карти з позначенням нової лінії держкордону, яка пройде поблизу стику кордонів РФ, Азербайджану та Грузії до кінцевої точки на березі Каспію, підписали 27 жовтня 2010 року Міністр закордонних справ С.Лавров і Е.Мамедьяров. У ті дні Договір не афішувався. Та й в Держдумі про нього намагалися не говорити. Він був вкинутий «сюрпризом» в повістку засідання палати 17 червня на ратифікацію. Представникові влади Григорію Карасіну, заступник міністра закордонних справ, хотілося, щоб Договір пройшов якомога тихіше, без дискусійних бур: не дуже вправно в черговий раз відкривати народові ущербність зовнішньої політики, що проводиться Кремлем.
Карасін винахідливо доповідав Держдумі: Договір – «в ім’я дружби і кооперабельності», щоб «з сусідами жити дружно», «щоб відстояти наші інтереси» … Але для чого проводиться інша межа взамін встановленої за часів СРСР? Причиною, сказав Карасін, послужила річка Самур, що протікає по російській землі, і води її повинні були б служити росіянам. Азербайджанців це не влаштовувало. Рахуватися з тим, що річка їм не належить, вони не хотіли і забирали на свої потреби до 90% водного ресурсу. Хто живе в цьому регіоні російським лезгини мало що діставалося. Вони не раз сигналізували владі, що їх гноблять. Але людей ніхто не слухав.

Рішення російського керівництва переділити річку 50 на 50 та ще й віддати на додачу два лезгинський селища, шокувало місцевих жителів. Як зрозуміти, що порушників, віднімає цілющу воду у її господарів, раптом, замість покарання, нагородили по-дружньому за їх далеко не дружнє ставлення до сусідів? Карасін назвав це компромісом. Нібито російська сторона виграла: то втрачала 90% водних масивів, тепер – всього 50%.
«Росії, Південного Дагестану новий переділ завдає великої матеріальної шкоди, – заявив Сергій Решульскій. – Договір розділяє непропорційно і несправедливо річковий водозабір. Для Дагестану, особливо Магарамкентского району, вода річки Самур становить величезну цінність. Приблизно на 5 млрд руб. Азербайджан незаконно використовує цю воду, хоча 96% водостоку – це російська земля. У радянські часи наша межа проходила по правому березі Самура, по території Азербайджану. А Медведєв погодився провести лінію кордону по центру річки … З чого ми так віддаємо все? »
Але найболючіше і непростиме для першої особи в РФ, на думку С.Решульского, – це відношення до своїх громадян як до безправної безсловесної масі: «Вододілом річки Самур розділяється лезгинський народ. Два їх селища разом з жителями-росіянами залишаються на території Азербайджану. Важко уявити, що з ними буде. Їх вже сьогодні витісняє азербайджанська сторона під будь-яким приводом, починаючи від фізичного тиску. Якщо ми узаконимо цю межу, то наші громадяни можуть виявитися біженцями без притулку і землі … Прийняти азербайджанське громадянство вони не хочуть, а продати за безцінь свої житла і піти означатиме для них жебрацтво. Не можна ратифікувати Договір! Принаймні його треба перенести на осінню сесію до врегулювання питань переселення цих людей або виділення їх в особливий статус … »

«Так розпорядилася історія, ми будемо підтримувати контакти з ними», – скромно обіцяв Карасін. «До довгострокового партнерства з Азербайджаном» готовий йти «без політики емоцій» жіріновец Олексій Островський, голова думського комітету у справах СНД. І на ділі показав, як це можна робити. До останнього моменту він залишав депутатів без додатка до Договору – копії карти із зазначенням лінії нового кордону між РФ і Азербайджаном. Хоча депутати повинні до ратифікації міжнародних договорів знати і бачити всі документи, особливо карти. Островський ж спокійно пояснив на Раді Держдуми: «Ми її (карту) спеціально не роздали депутатам, щоб не привертати уваги …»
Найбільше Карасін і Островський боялися уваги опозиції. Намагалися обійти слизьку тему про лезгини. Не вдалося. Вона прозвучала голосно. Хто в натяках, а хто і безпосередньо з числа виступаючих думців розкривали, на що за Договором проміняли шматок російської землі разом з лезгинами: на збільшення обсягів поставки газу в Росію і зниження тарифів. Але газ цей піде не на благо нашої країни та народу. А на збагачення тих дармоїдів, які сидять на газових трубах. Можливо, на цьому газі в РФ з’явиться ще парочка свіженьких олігархів. Чому б заради цього не пожертвувати лезгинами і водами Самура?
Самі лезгини знають, що їх проміняли на газ. У травні жителі села Храх-Уба, яке Медведєв віддав Азербайджану, провели акцію протесту в Махачкалі під гаслом «500 лезгін за 500 кубометрів азербайджанського газу». Але доля лезгін не викликала співчуття у дагестанської влади.
А їм тим часом грубо порушений закон Республіки Дагестан від 13.01.2005 «Про статус і кордони муніципальних утворень Республіки Дагестан», прийнятий дагестанським Народним зборах 28 грудня 2004 року. У статті 25 закону сказано: наділити статусом «муніципальний район» муніципальне утворення «Магарамкентскій район» (його розділили Договором. – Авт.) І статусом «сільське поселення» входять до його складу муніципальні освіти – всі 22 села і сільради. Ні слова в законі немає про те, що хоч 1 метр дагестанської землі підлягає передачі сусіднього Азербайджану. Але через закон переступили, коли запахло наживою. Що ж тоді дивуватися правовому нігілізму, укоріненому в нашому народі?
Така політика «Єдиної Росії», голосуючої за все руйнівні справи та ідеї влади. Правда, на цей раз з лав «єдиноросів» виступив лезгін Асанбуба Нюдюрбегов із закликом не ратифікувати Договір Медведєва-Алієва. Він хотів донести до МЗС і Держдуми крик душі свого народу, – мовляв, «такий Договір є трагедією і трауром для Лезгінська народу». А.Нюдюрбегов солідаризувався з комуністами, повторивши їх пропозиції: відкласти ратифікацію, яка принесе багато горя розділеним лезгини, створить нову точку міжетнічної напруженості на Кавказі, потрібно розібратися в спірних питаннях прикордонних територій, облаштувати людей. Але його думка не змінило едінопартійно-фронтового рішення. За ратифікацію проголосували 313 «єдиноросів». Навіть земляк А.Нюдюрбегова «Соровського професор» Гаджімет Сафаралієв проголосував «за», не відчуваючи болю за дагестанському землю і своїх земляків.
Таке розбазарювання російських земель, відзначав, виступаючи, Микола Рябов (КПРФ), розпалює територіальні претензії до РФ у багатьох країнах. Настали ті часи, коли для керівних осіб поняття рідна земля втратило цінність. Є тільки ринок, торгівля і вигода.

Галина Платова, sovross.ru