Я дуже цього боялася. Але розуміла, що необхідно погодиться, щоб йти далі. Вже давно керівник нашого собачого клубу виношувала ідею розвитку дог-фрізбі в наших краях. І вона запросила мене тренером. Я боялася. Я готувалася. Я знала, що у мене немаленький теоретичний досвід і непогана практика. Але я ніколи в житті не викладала нічого й нікому!
Як же я боялася перед своїм першим майстер-класом. Не спала всю ніч – готувала промову, продумувала ретельно практичну частину. І весь час думала, що завали.
І знаєте що? Я себе не впізнала! Я говорила стільки цікавих речей, що саму себе заслухалась)))) На практиці відкрилися якісь чакри, і вся моя теорія легко лягла на заняття, я бачила найдрібніші помилки і головне – мені вдалося донести до всіх те, що я хотіла. Несподівано майстер-клас мав успіх. І результатом його стало відкриття постійної групи з фрізбі. Усім сподобалося.
Я досі в шоці. Настільки я була впевнена, що все провалю, так погано я говорила перед дзеркалом)))), що успіх став просто повною несподіванкою.
Але як здорово, що я не злякалася і не відмовилася.

Це мене хтось з глядачів підловив на практичній частині)