Сьогодні подружка подзвонила.
Та сама, яка в п’ятницю побачила в інтернеті фотографію свого чоловіка з дамою на колінах.
Ридає.
Каже: “Як я раніше не помічала, що Вітя – бабій.”

Я її втішаю, питаю, що сталося.
Виявляється, вчора були вони в ресторані на дні народження якийсь приятельки.
Познайомилися там з милою сімейною парою.
Після ресторану нова знайома запросила всіх зайти до неї на чашку чаю.

Прийшли іменинниця з чоловіком і моя подруга з чоловіком.
Сіли пити чай.
І тут ненароком господиня будинку вазочку з варенням штовхнула, і вся полуничка в сиропі опинилася на білій спідниці моєї подружки.
Господиня стала вибачатися, відвела подругу у ванну, дала хороший засіб для виведення плям і обіцяла принести халатик, поки спідниця сохне.

Подруга довго пляма відпирається.
Потім довго чекала обіцяний халатик.
В результаті натягнула мокру спідницю і вийшла з ванної.
У кухні, як і раніше пили чай.

Тільки чомусь не було видно чоловіка, і господиня дому кудись поділася.
Напевно, халатик знайти ніяк не може.
Вирішила подруга макіяж поправити, увійшла в кімнату, де сумку залишила.

А там світло вимкнений.
Музика тиха звучить.
І пара, тісно притулившись один до одного, танцює.
Подруга світло включила і виявила, що танцюючі ще й за стегна один одного ніжно притримують.

Вилетіла вона в коридор, стала одягатися.
За нею господиня будинку: “Ой, ну що вже Ви так реагуєте! У Вас такий чоловік красивий. Просто захотілося з ним потанцювати.”
Чоловік дується, але теж збирається.
Вийшли на вулицю.

Подруга в істерику.
А чоловік каже: “Я не винен, що вона мене на танець запросила. Не міг же я відмовитися. Це неввічливо.”
Такі ось правила хорошого тону.