“Мої предки в 1860-х роках жили в Тігенхофе – передмісті Данцига – і працювали в сільському господарстві. Їх життя було існуванням, негідним людини. Вони перебивалися випадковими заробітками, навіть дітям доводилося працювати. Таку життя можна порівняти з справжнім кріпацтвом.
Тому в 1870 році мій прадід Мартин Нідермайєр разом зі своїм другом Францем Ширра вирішив емігрувати на Україну. Так, дві родини, що складаються більш ніж з двадцяти чоловік, відправилися в довгу, важку дорогу, яка зайняла тринадцять тижнів. Йшли пішки, взявши з собою лише тачку з мізерним майном. По дорозі просили на життя, а спали там, де їх заставала ніч.
Обидві родини нарешті осіли в заснованій німецькими поселенцями колонії Остервік. Мій прадід працював шевцем, а його друг займався селянською працею. жили скромно, а так як запити їх були невеликі, то цілком сносно.Но хороші часи тривали недовго. Вже в 1913 році важко було не помітити похмурі передвістя наближається війни. Багато німецькі колоністи спробували повернутися на батьківщину. Батькові цього вчасно не вдалося, і він разом з приблизно тисячею інших німців було депортовано в Сибір. З усього етапу лише близько ста чоловік живими дісталися до озера Байкал. Там вони зіткнулися з неймовірними труднощами, і першу сувору зиму пережили лише самі молоді та сильні.
+ + + + + + + +
Мені бьло всього 17 років, 18 повинно бьло виповнитися лише 17 червня. Тим не менше мене розбурхувала думка про службe в елітному військовому підрозділі. Раптово в нашій пам’яті вспльmі кадри кіножурналів про польську і французької кампанії, де ці елітні війська показували у справі. Ми були під сильним враженням цих кадрів, які демонстрували завішані орденами і медалями радісних солдатів, а також паради перемоги, що проходять по вулицях Варшави та Парижа. Я як і раніше перебував у роздумах, коли до нас несподівано підійшов унтер-офіцер і подав мені знак іти за ним. Тільки тепер я помітив, що ми, крім своєї волі, вже встали в чергу. Так розпорядилася доля.
Я завмер перед столом, за яким сидів офіцер, і за його наказом подав йому свої документи. Йому, здається, вистачило побіжного погляду, яким він зміряв мене з голови до п’ят; мій зріст становив 184 сантиметри. Потім він щось сказав своєму сусідові, унтершурмфюреру СС. Той узяв мої документиI і уривчасто промовив:
- Ходімо зі мною!
Я ще раз кинув короткий погляд на обох своїх друзів, яких також оглядав офіцер її, і вже заходив у сусідню кімнату до гауптштурмфюрера її, на якому поверх військової форми бьm надітий білий халат. Це був лікар, який проводив медогляд призовників. Тут також панувала ділова атмосфера.
У цій кімнаті мій ріст і вага точно виміряли, і я пройшов докладне дослідження. Крім усього іншого, мені довелося відповісти на цілу низку запитань про себе. Огвети вносилися в анкету. Вся процедура зайняла приблизно годину.
Так як я вже завершив професійне навчання як тесляр і столяр-червонодеревник, а 18 років мені мало виповнитися через шість тижнів, для вступу у війська СС мені вимагав задокументований згода батьків. Я знав, що критерії відбору жорсткі і брали до війська се зовсім не кожного.
- Вас визнали придатним, – повідомив мені лікар. - З урахуванням вашого статури і вашої професії ви будете зараховані до спецпідрозділ і пройдете навчання на сапера. Призовну повістку ви в найближчі дні отримаєте поштою.
Я не міг повірити власним вухам. Мене й справді взяли. По закінченні бюрократичних формальностей на внутрішній стороні лівого плеча мені зробили татуювання моєї групи крові, у мене друга група. Потім мене відпустили.
Тримаючи під пахвою теку з копією своєї заяви про прийнятих на себе зобов’язаннях та трудовий договір, я знову опинився в барі готелю. Віллі і Хельмут, мабуть, все ще проходили огляд, у всякому разі, я їх ніде не бачив. Щоб згаяти час, я знову став читати тільки що підписана мною заяву про прийняття на себе добровільних зобов’язань. У ньому бьло написано: “… посилаючись на мою заяву про запис добровольцем, я починаючи з сьогоднішнього дня в разі мого прийому виявляли готовність чотири роки прослужити в військах се, включаючи тримісячний випробувальний термін. У разі якщо я буду визнаний придатним до посади унтер -офіцера, зобов’язуюсь продовжити термін служби до дванадцяти років “. - З воспоминаем унтершарфюрера дивізії “Лебщтандарт Адольф Гітлер” Г.Нідермаера.