Так уже склалося, що старих речей, таких, щоб з історією, в моєму будинку майже немає. Бабусі не до того було: господарство вела, та в 50 років майже переучуватися на міський лад жити; дід по відрядженнях все життя мотався; мама любила все нове і всіляко позбавлялася від непотребу; а пристрастю папи були книги (от звідти у нас досить багато пристойних видань минулого, двадцятого, століття).
Загалом, все чим можу похвалитися це посуд (різна від звичайних тарілок до ваз і кришталю, родом з початку 1970х), фашистська ложка з клеймом і id – єдиний дідів трофей, і цукорниця, про яку я хочу вам сьогодні розповісти.
Ну, цукорниця – це дуже умовно. Це я в ній цукор зберігаю. Мама і бабуся зберігали в ній сіль, а прабабуся – мед. Тоді ще у “цукорниці” кришка була.
Достовірно відомо, що “цукорниця” (будемо для простоти її так називати), переходила з рук в руки в нашій родині по жіночій лінії протягом чотирьох поколінь, а може й раніше існувала …
Як вона потрапила в селянський будинок в Аміньево до моєї прабабусі Тетяні, не знаю. Навіть не припускаю. Всі мої старші родички чомусь величали її кайзерівської …
Загалом, знайомтеся 
На звороті клеймо, як належить 
Це я до чого все … Річ, так вже вийшло, суто утилітарна. Ніколи не стояла “на поличному зберіганні”, завжди використовувалася. Ось сьогодні в ній закінчився цукор і я здивувалася – як же добре кольору малюнка збереглися! Як нові. А адже цукорниця пережила і прабабушкін миття з пісочком, і бабусину соду, і мамині Пемолюкс, та й мою посудомийку вже пройшла не раз. Раптом шкода стало … Може дарма я її туди?
Хоча, он років сто вже служить вірою і правдою – не “зачахне” Чи без діла? Загалом, стоїть зараз на столі в роздумах 
А я поки шукаю на просторах мережі клеймо. Цікаво дізнатися, звідки вона таки родом )
До речі, серед вас немає знавців фарфорових та фаянсових клейм? 