Пройшовши всі кола пекла я нарешті потрапила, здається, в руки стоматологічного господа бога. У бога дуже ніжні руки, і він навіть уколи робить якось ласкаво. А ще він утішає, заспокоює і чергує запихання страшних залізних штук в мою щелепу з дуже доречними “ну вооот, вже не боляче”, “нема чого тут боятися, розслабся, зараз боляче не буде”, і іншою нісенітницею, яка мене заколисує. Про “боляче не буде” частіше бреше, звичайно, але це гіперчутливість, куди від неї подітися.

Ціла гама від боляче, дуже боляче, “відчуваю як ви колупатися” до “предчувстую, що зараз буде пекло” на стоматологічному кріслі виражається ж тільки морганням або руками – “трохи”. У вряди-годи руками можна не розмахувати. Доктор вловлює по морганню.

Задоволення лікуватися у стоматологічного божества, м’яко кажучи, не з дешевих. Домашнім я явно даремно сказала суму, вони тепер мене зневажають.
*
Взагалі, час нерозумінь якесь. Папа ось вдень пропагував всіх кидати вживати каву, мовляв, “від цього стає добре”. Угу, вчив гіпертонік гипотоника …
Пояснити, що кому добре, а хто в сплячку впаде – не вийшло.
*
На виході з клініки потрапила під зливу, так що дуже швидко перетворилася в мокрого горобця, зате цілком щасливого. Жахливе очікування “що ж буде коли анестезія відійде” виявилося досить дурним. Я як не помітила оніміння від неї, так і не помітила її відходу. Ще один сверхбонус цих милих дорогих клінік – нові кльові препаратікі. Добре взяло, добре відпустило, ніякої побочки.
*
Хочеться вірити, що у вересні мені шостий зубик закриють остаточно, і я більше до стоматолога – ні ногою.
Але от чесно, ще раз він мені завадить жити, і я його вирву. Навіть до лікаря не піду, відразу до хірурга.
*
Ну і воно