Слово «щастя» має в собі корінь «частина».
Колись блудний син зажадав у батька:
– Дай мені наступну частину маєтку.
Батько задовольнивши його прохання, дав йому просиме, але короткий час потому, молодий чоловік позбувся не тільки своєї частини, але і свого причастя до батьківського дому.
Коли Господь Ісус Христос заявив Петру: «Якщо будеш пручатися, не буде тобі частки зо Мною», то Петро погодився на все, лише б тільки не втратити цю блаженну частина.
У другому своєму посланні апостол Петро високо цінує людей, які і стали «учасниками Божої Істоти» (2 Пет 1,4).
Причасники – це ті люди, які є частиною великого Цілого, званого Богом.
Людина – частина, Бог – ціле. І перебуваючи в Бозі, маючи частина в Ньому, християнин по-справжньому щасливий. І соучаствуя з Христом в стражданнях і скорботах, він має право на співучасть в радості і блаженстві.
Колись Петро сказав Христу: «До кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного »(Ів. 6,68).
Колись праотець Адам позбувся спілкування з Богом, втративши свою частину в Едемському саду. Таким чином він став нещасним.
Щастя визначають не тільки як володіння духовними і матеріальними благами, але і як відчуття задоволеності від цього володіння.
Недарма ми запитуємо у, на перший погляд, багатої людини, чи щасливий він.
І найчастіше з’ясовується, що матеріальних благ далеко недостатньо для щастя. Комусь не вистачає здоров’я, комусь слави та визнання. А буває й таке, коли людина маючи чільне становище в суспільстві, зробивши солідну кар’єру, виявився на висоті популярності, але при всьому цьому не відчуває себе щасливим.
Чому? У Нагірній проповіді Господь закликає до того, щоб шукати перш за все Царства Божого і правди Його (Мф. 6,33), запевняючи, що інші аспекти життєвого благополуччя автоматично прикладуться до основного в житті людини.
Щастя – в нашому причасті до Божественних чеснот і відчування. Щастя – у смиренні, у співчутті ближнім, в лагідності, в прагненні до праведності, в милосерді, у чистості серця та мови, в прагненні догодити Богові, будучи «сіллю землі» і «світлом світу».
До речі, апостол Петро визначає щастя причасників Божественного єства як підйом по сходах чеснот: віра – доброчесність – розсудливість – помірність – терпіння – побожність – братолюбіє – любов. Від віри – до любові, від частини – до Цілому, тому що «Бог є любов».
У цьому – мета життя: в прагненні до Цілому, про що і апостол Павло свідчить:
«Прагну до мети, до почесті вишнього поклику Божого в Христі Ісусі» (Фил. 3,14),
«Бо для мене життя – Христос, і смерть – придбання» (Фил. 1,21).
Таким чином, смерть стає засобом до досягнення мети. Смерть плотського «я», розп’яття егоїзму – це шлях з’єднання з Христом,
«Бо якщо ми з’єднані з Ним подобою смерті Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння» (Рим. 6,5).
Виходячи з цього, апостол мотивує своє переконання:
«Тягнуть мене одне й друге, хоч я маю бажання померти та бути з Христом, бо це значно краще» (Фил. 1,23).
«Дозволити» – це значить перемінити адресу проживання із земного на небесне, жити в безпосередній присутності Господа над панами, при Його дворі, будучи Його спадкоємцем і прічестніком Його обітниць.
У цьому і полягає велике щастя. Щастя з великої літери.