“Замок зламаний, і я не можу відкрити ці двері.”
Я спробував кожні двері, і вона або веде в тупикову кімнату, або не веде нікуди – я не можу відкрити ці двері. Я знайшов вішалку і “небезпечний” відбілювач, але куди їх застосувати – не знаю. Хіба що випити чи повіситися …

Ну й добре б, куди-небудь та вийшов би, з гугл-допомогою.
Якби я ще раз не загорнув у туалет, де знайшов відбілювач.
І де Хізер запитливо подивилася на єдину закриту кабінку.

І де я спробував її відкрити. І замок, звичайно ж, був зламаний, і я не можу відкрити ці двері.
Тоді Хізер тричі постукала. А їй двічі постукали у відповідь. А у мене нігті і на одіножди сивий волос більше.

Дружно зібравшись на гівні покинути павільйончик, я вже розгорнув камеру на вихід, як двері за спиною зі скрипом відчинилися. І, мабуть, це ми з Вітею Рогожиним перестукувалися …

Мені от не страшно просуватися вглиб темного облізлого коридору з чекою в руці, бо у мене є вірний приймач, істерично шиплячий на всяку гидоту; у мене є індустріальна музика при мочилово; у мене є кнопка reset, врешті-решт, лол. Але тут я просто-напросто програв!