Хто ще не встиг привітати своїх рідних, особливо стареньких вже – поспішайте це зробити.
Зрештою, ми ще Старий Новий Рік не відсвяткували – а це теж веселе свято.
У всякому разі, раніше в Києві ми його завжди відзначали, і з подарунками!
На цю тему, тему розставання назавжди, написав прекрасне і відомий вірш Роберт Луїс Стівенсон, чоловік, якому важко було навіть дихати – а він все про піратів – і про море, про викрадені – і про море, про острів скарбів-і про море. ..
Моряки і мисливці – незмінні герої його віршів.
І великого реквієму.
Here is the sailor, home from sea,
And the hunter home from the hill. ‘
Море, грізне й спокійне, шторм і штиль – здається, що він міг про це знати?
Але зумів написати краще за багатьох, тому що відвага і мужність співали в його крові пісню підкорювача морів.
Ось і його вірш “Різдво в море” теж ніби про море – чи все ж про тугу людини, яка боїться більше ніколи не побачити свою матір в срібних окулярах, і свого батька з срібними скронями, для яких цікава і важлива тільки життя і благополуччя їх улюбленого синочка?
Як говорив один чоловік – зателефонуйте сьогодні своїй мамі! Їй сумно і самотньо …
Роберт Луїс Стівенсон “Різдво в море”.
Снасті обледеніли, на палубах сущий каток,
Шкоти впиваються в руки, вітер збиває з ніг -
З ночі норд-вест піднявся і нас під ранок загнав
У затоку, де киплять буруни між іклами скель.
Скажений рев прибою долинув до нас із темряви,
Але тільки зі світанком ми зрозуміли, в якій колотнечі ми.
“Свистати всіх нагору!” По палубі мотало нас взад-вперед,
Але ми поставили топсель і стали шукати прохід.
Весь день ми тягнули шкоти і йшли на Північний мис,
Весь день ми міняли галси і до Південного назад неслися.
Весь день ми зазря долоні рвали про мерзлу снасть,
Щоб не угробити судно та й самшм не пропасти.
Ми уникали Південного, де хвилі ревуть між скель,
І з кожним маневром Північний ривком перед нами вставав.
Ми бачили каміння, і будиночки, і взвівшісь увись прибій,
І прикордонного стражника на ганку з підзорної трубою.
Белей океанської піни даху мороз білил,
Жарко сяяли вікна, дим з печей валив,
Доброе червоне полум’я тріщало по всіх осередках,
Ми чули запах обіду, або це здавалося нам.
На дзвіниці радісно гули дзвони -
У церковці нашої служба різдвяна була.
Я повинен відкрити вам, що біди напали на нас з Різдвом
І що будинок за будиночком стражника був мій батьківський дім.
Я бачив рідну їдальню, де тихий йшла розмова,
Відблиски вогню золотили старий знайомий фарфор;
Я бачив старенькій мами срібні окуляри
І такі ж точно срібні батька сиві скроні.
Я знаю, про що тлумачать батьки вечорами, -
Про тіні будинку, про сина, поневірявся по морях.
Якими простими і вірними здавалися мені їх слова,
Мені, вибирати шкоти в світлий день Різдва!
Спалахнув маяк на мисі, простромивши вечірній туман.
“Віддати все рифи на брамселя!” – Скомандував капітан.
Перший помічник вигукнув: “Але корабель не витримає, ні!”
“Можливо. А може, й витримає “, – був спокійний відповідь.
І ось корабель накренився, і, немов все оцінивши,
Він точно пішов за вітром у вузький бурхливий протоку.
День штормовий кінчався на схилах зимової землі;
Ми вирвалися з затоки і під маяком пройшли.
І, коли на відкрите море націлився ніс корабля,
Всі полегшено зітхнули, все, – але тільки не я.
Я думав в чорному пориві каяття і туги,
Що віддаляюся від будинку, де старіють мои старики.
Christmas At Sea
The sheets were frozen hard, and they cut the naked hand;
The decks were like a slide, where a seaman scarce could stand;
The wind was a nor’wester, blowing squally off the sea;
And cliffs and spouting breakers were the only things a-lee.
They heard the surf a-roaring before the break of day;
But ’twas only with the peep of light we saw how ill we lay.
We tumbled every hand on deck instanter, with a shout,
And we gave her the maintops’l, and stood by to go about.
All day we tacked and tacked between the South Head and the North;
All day we hauled the frozen sheets, and got no further forth;
All day as cold as charity, in bitter pain and dread,
For very life and nature we tacked from head to head.
We gave the South a wider berth, for there the tide-race roared;
But every tack we made we brought the North Head close aboard:
So’s we saw the cliffs and houses, and the breakers running high,
And the coastguard in his garden, with his glass against his eye.
The frost was on the village roofs as white as ocean foam;
The good red fires were burning bright in every ‘longshore home;
The windows sparkled clear, and the chimneys volleyed out;
And I vow we sniffed the victuals as the vessel went about.
The bells upon the church were rung with a mighty jovial cheer;
For it’s just that I should tell you how (of all days in the year)
This day of our adversity was blessed Christmas morn,
And the house above the coastguard’s was the house where I was born.
O well I saw the pleasant room, the pleasant faces there,
My mother’s silver spectacles, my father’s silver hair;
And well I saw the firelight, like a flight of homely elves,
Go dancing round the china-plates that stand upon the shelves.
And well I knew the talk they had, the talk that was of me,
Of the shadow on the household and the son that went to sea;
And O the wicked fool I seemed, in every kind of way,
To be here and hauling frozen ropes on blessed Christmas Day.
They lit the high sea-light, and the dark began to fall.
“All hands to loose topgallant sails,” I heard the captain call.
“By the Lord, she’ll never stand it,” our first mate, Jackson, cried.
. . . “It’s the one way or the other, Mr. Jackson,” he replied.
She staggered to her bearings, but the sails were new and good,
And the ship smelt up to windward just as though she understood.
As the winter’s day was ending, in the entry of the night,
We cleared the weary headland, and passed below the light.
And they heaved a mighty breath, every soul on board but me,
As they saw her nose again pointing handsome out to sea;
But all that I could think of, in the darkness and the cold,
Was just that I was leaving home and my folks were growing old.
http://www.isvis.ru/_avt_stiv.htm
Художнмк James E. Buttersworth (1817-1894)
Ship In A Storm.