мільйони гасел у світі про рак легень не заважають людям витягувати з пачки чергову сигарету.
мільйони “ні” в моїй голові не змушують мене тебе забувати. (с)
ось уже два дні ні того, ні іншого. відволікаю себе як можу:

по-кільки, прокидаюся я близько п’ятої вечора і з усвідомленням того факту, що єдине що я встигаю зробити – це “нічого”, продовжую дивитися кіно. а, по-кільки, адекватно мислити прокинувшись в такий час досить складно, то я продовжую дивитися перше-ліпше з нового.
від початку до кінця сміялася над “по ту сторону ліжка”. не знаю, чи то дійсно добре, то чи це я занадто добре вписалася в роль домогосподарки. зібралася було вже подивитися пару серіалів по стс, але вимкнений на середині “нічого особистого” змусив одуматися. акторський дует Клайва Оуена і Джулія Робертс (знайомий по фільму “близькість”) ніфіга не надихнув, а значить ще не все для мене втрачено! вимкнула я після моменту, коли Робертс влаштовує чоловікові істерику: “чиї це стрінги?”. отримавши гору запевнень від чоловіка, що він до цього не причетний, вона зізнається, що розіграла його. скажіть, це дотепно?
з “Рейчел виходить заміж” окрема історія. найбільше я люблю високих блондинок. ну там Уму Турман, Рената, Пету Уїлсон. а відразу після них таких жінок як Енн Хетеуей. вона і зіграла головну героїню. звичайне таке депресивний кіно з сумнівним саспенсом, та ще й на 2:00. краще подивитися “я тебе хочу” з Рейчел Вайс. поцікавіше, а в іншому те ж саме.
ну і “я тебе з’їм”, “палата № 6″ і “Петя по дорозі в царство небесне”. що там ще на ММКФ показували?