до тижня про Закхей

Половину свого маєтку віддати жебракам я точно не зможу.
Шкода.
Та й знають все, що жебраки нині за своєю власною ініціативою в своїх руб’ях і запахах перебувають. Вони самі такого життя захотіли.
Ні. Звичайно, є ті, кого держава і навколишні без турботи залишило. Цим і допомогти не гріх. Гривню дати, можна навіть п’ять гривень. Хліба їм купити або стару шапку, яка в дивані разом з взуттям валяється віддати.
Але щоб підлога маєтки, немає таких сил. Та й не справедливо це. Кожному адже по праці і таланту дається, а для того, щоб таланти ці примножити, мені ділити свій маєток навпіл ніяк не можна.

А якщо війна завтра?
Або землетрус?
Зрештою, я податки не збираю і пеню за несвоєчасні несплати не вимагаю. Так що ніякої я не митар. Тому залиште мій маєток у спокої. Даний уривок євангельський до мене ніякого відношення не має. Чиновникам його читайте або органам нашим фіскальним. Ось і для сусідки моєї, по клітці сходовій, воно якраз підходить. Вона вже три роки, як підвищену пенсію за чоловіка свого, який в шахті загинув отримує. Нехай жертвує. Їй таланти примножувати не треба. Стара вже, та й діти допомагають. Щотижня сумки з продуктами їй тягають.
Це їм можна і роздати, навіть більше половини.

Правильно в Євангелії для сучасних митарів написано «кого скривдив, верну вчетверо».
Я б цю строчку кожному працівнику ЖЕК-а прочитав, а в державтоінспекції гасло з цією цитатою на самому видному місці повісив.
Для них писано.
Цілеспрямовано, чітко і без натяків.
Пам’ятайте вибори останні? Там всі кандидати уп’ятеро більше повернути обіцялися. Повернули?
Ото ж.

Знав про це Бог, що будуть нас ображати митарі всякі, тому і пішов в будинок до Закхею, щоб показати, хто і скільки платити повинен.

Я, звичайно, теж не ангел. Кривдив іноді. Життя то вона різна буває. Це вам не поле перейти.
Але ж прощення просив, казав, що винен і більше так не буду. Та й провини моєї, в образах тих – як кіт носик. Обставини так складалися. Лукавий бентежив. Спотикання всякі. Пристрасті непорочні долали. Часи, бачите, які складні. Апокаліпсис гряде, вже всі говорять.

Та й де я суму таку візьму – «вчетверо»?
Це митарям без проблем. Для мене ж повне розорення. Мені що Бог зла бажає? Не може бути такого!

Одне лише незрозуміло. Як цього митаря Христос побачив? Він адже маленький був. Навіть якщо і на дерево заліз, то адже там, напевно, і хлопчаки місцеві були, та й навколо Христа натовп ціла …
Дивно.
Непоказного і всіма упослідженого побачив, а ось мене практично не помічає. У церкву ходжу, свічки ставлю, молитви читаю, пощу навіть – допомоги ніякої. Проблема за проблемою. Так я ж в Його Церкві, а не на дереві …