Це американський тактичний бомбардувальник дальнього радіусу дії F-111.
Я не просто так поставив його попереду Су-24. Чому? Тому що перший свій політ «трубкозуб» скоєно 21 грудня 1964 року. А 6-го січня 1965 року на F-111 офіційно були випробувані крила змінюваної геометрії. У 1967 році цей літак вже офіційно стояв на озброєнні US AIR FORSE. М’яко кажучи тоді, коли Су-24 ще не було навіть у сміливому прожекті.
Це радянський фронтовий бомбардувальник, м’яко кажучи ближнього радіусу дії Су-24.
Нічого спільного не знаходите? Дуже дивно. Вони чомусь як дві краплі води схожі один на одного. І довжина у них майже однакова (Су-24 довшим, аж на цілих 2 метри (!)) І крила у них змінюваної геометрії. Тільки от американський раніше з’явився. І по бомбового навантаженні Су-24 так і не зміг наздогнати F-111 взагалі і ніколи: 7500 – у Су-24 і 14 290 у F-111. Але і це ще не все. Американський F-111 має бойовий радіус 2140 км. А радянському Су-24 такі дальності, при 11 тоннах заправки не снилися взагалі, і бойовий радіус його становить 560 км.
Роботи зі створення F-111 почалися в 1962 році, коли корпорація General Dynamics в співдружності з ще однією авіаційною компанією Grumman Aircraft були обрані в якості розробників тактичного винищувача із змінною геометрією крила. Початковий контракт передбачав виробництво 23 літаків, включаючи 18 штук F-111A, призначених для ВПС США, і 5-ти F-111B для ВМС США (в процесі роботи над проектом ВМС скасували своє замовлення). Перший прототип був забезпечений двома двигунами Pratt & Whitney TF30-P-1 і зробив свій перший політ 21 грудня 1964 року, а вже під час другого польоту 6 січня 1965 року, крила були складені і розведені на повному діапазоні кутів від 16 до 72,5 градусів.
Всього було побудовано 160 машин модифікації F-111A. Перші екземпляри надійшли на озброєння 4480-ї тактичної винищувальної ескадрильї, розквартированої на авіабазі Нелліс в штаті Невада в жовтні 1967 року. Вже 17 березня наступного року 6 літаків з цього підрозділу були переведені на авіабазу тахліла в Таїланді, для проведення випробувань в бойових умовах у В’єтнамі. Вперше вони взяли участь у бойовій операції 25 березня. За місяць участі в бойових діях було втрачено три літаки, після чого випробування були припинені. У вересні 1972 F-111A зі складу 429-ї та 430-ї тактичних винищувальних ескадрилій, що базувалися в тахліла, були використані з високою ефективністю для атак цілей в районі Ханоя. Літак дуже добре себе зарекомендував при виконанні завдань у будь-яких погодних умовах і вночі. Він виявився здатним ефективно проривати протиповітряну оборону самої високої щільності.
За F-111A послідували F-111E, які були забезпечені вдосконаленими повітрозабірниками, що дозволити поліпшити характеристики на швидкостях більше 2,2 числа Маха. Ці літаки поступили на озброєння 20-го тактичного винищувального авіакрила, розквартированого в Аппер-Хейфорд, Великобританія. Переоснащення ними цієї частини завершилося влітку 1971 року, і їй було поставлено завдання у разі початку бойових дій в Європі перехоплювати повітряні цілі в глибині території противника. Другим підрозділом, на озброєння якого надійшли нові машини, стало 48-е тактичне винищувальне авіакрило, в бойове завдання якого входив перехоплення цілей над Адріатикою. 48-е ТВК отримало в своє розпорядження літаки F-111F. Цей варіант увібрав в себе всі кращі якості F-111E і FB-111A (стратегічного бомбардувальника) і був оснащений більш потужними двигунами. Літаки, що стояли на озброєнні 48-го ТВК, були здатні нести ядерну зброю у внутрішніх контейнерах поряд з широким набором звичайного озброєння, що розташовувався на зовнішніх підвісках. Ці літаки складали основу тактичних ядерних ударних сил НАТО на Європейському театрі.
Крім цього, випускалися наступні модифікації:
– F-1 11C (всього побудовано 24 машини, з них кілька у варіанті RF-111С) був ударною версією, розробленої спеціально для ВПС Австралії;
– F-111D (побудовано 96 екземплярів) був літаком тактичної підтримки.
Також на базі F-111A був створений літак радіоелектронної боротьби EF-111A.
Ці літаки брали широку участь в бойових діях у В’єтнамі, брали участь в ударі американських ВПС по Лівії в квітні 1986 року і наносили удари по цілях в Іраку під час операції «Буря в стакані» в 1991 році. А також літаки з ВПС Австралії застосовувалися для патрулювання в конфлікті 1999 року в Східному Тиморі.
Всього за час виробництва було випущено 562 літаки.
27 липня 1996 ВПС США офіційно з широкими почестями прощалися з цим літаком. Де і було вперше озвучено його неофіційне прізвисько у військових льотчиків – «Aardvark» або «трубкозуб».
17 січня 1970 Су-24 здійснив перший політ. Державні випробування проведені з січня 1970-го по липень 1974-го. Су-24 прийнятий на озброєння 4 лютого 1975. На базі літака створені модифікації – розвідник і постановник перешкод. Су-24М, МР, МП, М2 обладнані системою дозаправлення в повітрі.
Випробування Су-24 проведено з більш ніж 2000 польотів. Наступні державні випробування Су-24М проведені з грудня 1976-го по травень 1981 року. Постановою уряду від 22 червня 1983 літак Су-24М був прийнятий на озброєння.
Випускався на Новосибірському авіазаводі і КНААПО. Серійне виробництво всіх модифікацій припинено в 1993 році. Всього було випущено близько 1200 цих машин.
Модернізований Су-24м2 здійснив перший політ в 2001 році. Попередній етап випробувань розпочато в 2004 році. У 2006 році модернізований літак знаходився на завершальній стадії випробувань. У 2007 році перші 2 Су-24м2 були передані в Липецький центр бойового застосування. Поставка всіх замовлених Су-24м2 першої партії для ВПС Росії була завершена в грудні 2009 року.
У Афганській війні (1979 – 1989) радянські Су-24 застосовувалися обмежено. До бойової роботи вони залучалися тільки під час Панджшерской операції 1984 року і виведення радянських військ в 1988 – 1989 роках. Су-24 ніколи не базувалися на території Афганістану, діючи з радянських авіабаз в Середній Азії. Бойових втрат не було.
Іракські Су-24 під час війни в Перській затоці бойових вильотів не скоювали і були перегнані в Іран (ну а ті, їх пізніше присвоїли собі).
Літаки, що дісталися Азербайджану, обмежено застосовувалися в ході Карабахської війни.
Узбецькі Су-24 брали участь у громадянській війні в Таджикистані, одна машина була збита.
Найбільш інтенсивне бойове застосування було у російських літаків в ході обох Чеченських воєн. Всього на Північному Кавказі було з різних причин втрачено три машини.
Також російські Су-24 застосовувалися під час війни в Південній Осетії в 2008 році. В офіційних російських зведеннях втрат Су-24 не згадуються, проте достовірно відомо від численних свідків про втрати двох літаків Су-24 (бомби Цхінвалі, до речі).
Один лівійський Су-24 був збитий вогнем повстанців під час громадянської війни в Лівії 2011 року.