У радянський час існувала така чудова палата, можна навіть сказати, нижня палата Верховної Ради, Держдума часів переможного соціалізму, – Раду національностей. Тобто як би передбачалося, що держава з цих національностей складається і у них має бути свій раду. І якщо верхньою палатою парламенту, Радою Союзу, неодмінно верховодив російську, то Радою національностей – майже завжди латиш. Чому латиш, навіщо саме латиш – се науці невідомо: так вони вирішили, і так було всі останні роки успіхів радянської влади.
Втім, не впевнений, що піддані цієї влади взагалі підозрювали про існування Ради національностей та його важливої ролі в політиці партії. Піддані взагалі не могли оцінити всієї глибини задуму своїх великих керманичів. Ось, наприклад, у голови Президії Верховної Ради СРСР було 15 заступників – крім першого. Ці заступники одночасно очолювали Президії Верховної Ради союзних республік – що не заважало їм регулярно “чергувати” в Москві, виголошувати промови і навіть приймати вірчі грамоти від чужоземних послів.
Але про це який-небудь старанний читач “Правди” ще міг дізнатися. А ось хто в країні знала, що у голови Президії Верховної Ради РРФСР – він же заступник голови Президії Верховної Ради СРСР – було цілих 17 заступників – по числу голів президій верховних рад автономних республік. І вся ця грандіозна махина національного представництва не врятувала державу інтернаціоналістів від ганебного розпаду, подумати тільки!
Влада, заклопотана будівництвом декорацій, за визначенням нездатна вирішити ні однієї справжньої проблеми. Чи існує проблема національних відносин в сучасній Росії? Тільки сліпий буде заперечувати це. Є й проблема взаємин національних республік з Кремлем, і проблема взаємовідносин російського населення з мігрантами, переїжджає з національних республік Росії і колишніх республік Союзу в області та краю федерації, і проблема взаємовідносин корінного населення і росіян в національних республіках … Але всі ці проблеми – прямий наслідок неефективності самої держави: розкладання і деградації його інститутів, тотальної корумпованості чиновництва, відсутності інтересу до великим завданням і присутності інтересу до великих грошей.
Якби Російська Федерація була справжньою державою, а не прикриттям спайки чиновника і олігарха, якби вона була хоча б справжньою федерацією, а не каналом перекачування грошей з кишені платника податків в кишені вождів і з регіонів-донорів у дотуються регіони, то не було б і половини існуючих проблем. Люди могли б жити у себе вдома, а не в знятих квартирах на 40 мешканців у кімнаті. Міграція була б переїздом успішних, а не засобом виживання жебраків. Люди не намагалися б зірвати зло за нездійснені надії на чужих, а чужі не дивилися б на них вовками. Просто росіяни жили б в здорової, цікавою, перспективною країні, а не на паруючим вулкані загального роздратування. І ви думаєте, члени нової Ради з міжнаціональних відносин про це не підозрюють?
Я уявляю, що буде робити новий рада: засідати. Чиновники будуть читати нудні, безглузді промови, фахівці стануть виступати з слушними зауваженнями, клікуші продовжать клікушествовать з палаючими виряченими очима. Ні те, ні інше, ні третє не приведе ні до якого реального результату, тому що зовсім не цікаво президенту країни та іншим людям, що приймають рішення. Так Леонід Ілліч Брежнєв дрімав на сесіях Верховної Ради і особи голови ради спілки-російського та голови ради національностей-латиша складалися у нього в одну смутно окреслену фізіономію. Тому що він точно знав, що політика на цих сесіях не робиться і робитиметься не може. І Володимир Володимирович Путін теж знає це напевне.
www.grani.ru