У той день в Казанському Соборі зібралися православні ченці та місцеві парафіяни, яким пощастило навіть більше, ніж калмицьким буддистам: в силу їх нечисленності вони могли підійти до Далай-лами ближче, зловити його уважний погляд і щиру посмішку. Владика Зосима закликав їх торкатися Далай-лами, отримувати його благословення. Зазвичай суворі православні ченці посміхалися. Вперше за багато років перед об’єктивами численних телекамер на території маленької Калмикії зустрічалися священний Тибет і православна Русь. Чорні одягу православних монахів і шафранові буддійських … Вони сиділи за одним столом і жартували про нинішній негода. «У природи немає поганої погоди» фраза, яка особливо припала до душі Далай-ламі. Ця зустріч була саме такою, якою личить бути зустрічі між людьми, що присвятили себе служінню духовних ідеалів: якийсь особливо теплою, привітній і по-дитячому зворушливим. На мить здалося, що гармонія між релігіями – не такий вже недосяжний ідеал. Все, що необхідно, це трохи більше знань один про одного. Владика Зосима входив до складу калмицької делегації, відвідувала резиденцію Його Святості в серпні 2003. На зустрічі в Елісті він неодноразово згадував ту поїздку, прекрасні храми Дхарамсали, буддійських подвижників і подарований їм тоді Його Святості християнський посох. Коли прийшов час прощатися, Далай-лама раптом чомусь пригадав, що в Новій Зеландії вітаються і прощаються, торкаючись один одного носами. «Так давайте і ми так попрощаємося», не думаючи ні секунди, промовив владика Зосима, і вони, на очах у здивованих журналістів, сміючись, попрощалися по-новозеландські. В одному з послідували за цією зустріччю інтерв’ю владика Зосима сказав про Далай-ламу: «У ньому багато від православних святих …»
Журнал «Буддизм Росії» № 39