З Нью Йорка ми відлітали приблизно в таку ж погоду, як сьогодні (тобто дощ лив стіною, метро було частково затоплено, на дорогах страшниe пробки). До аеропорту добралися пізніше ніж хотіли, але й рейс затримувався.

Летіти 14 годин до Сеула виявилося не так страшно як здається – кіно подивився, поспав, поїв, і т.д.
У Сеул прилетіли з великим запізненням, але корейці проявили приголомшливу організованість, встигнувши не тільки пересадити на монголькій рейс нас, але і перенести багаж, так що в підсумку до Улаан Баатара * дісталися без пригод.

Весь наступний день ми провели в столиці Монголії, яка місцями нагадує сучасне місто, місцями стройку, а місцями небудь провінційний радянський місто 80-х років.

Рано вранці гуляли по місту. Площа Сухбаатар ** і будівлю парламенту, перед яким сидить дуже величний Чингіз Хан.

* Улаан Баатар = Червоний Герой

** Damdin Sükhbaatar (Mongolian: Дамдіни Сүхбаатар, usually only Sükhbaatar, originally Sükh Сүх) (February 2, 1893-February 22, 1923) was a Mongolian military leader known for his excellent horsemanship capabilities. Sükh (the original name given to him at birth) was probably born in Ikh Khüree and joined the nation’s army in 1911. For his outstanding services in the army he earned the moniker of baatar (hero).

All photos © Dima Gavrysh.