З точки зору етнічної події новітньої історії Росії розвивалися так. У серпні 1991 року в Москві стався чеченський путч, СРСР розпався. Путч фінансувався і організовувався «союзними республіками», тут же проголосили свою незалежність. Ситуація була нестійкою, оскільки республіки були дрібними, пухкими утвореннями, що живуть за рахунок центральних дотацій. Крім того, їх збройні сили перебували на стадії формування. Однак російський реванш не пішов. Справа не тільки в чеченських бойовиків (це, навіть з урахуванням Хасбулатова – частковість), а в тому, що в РФ, на відміну від окраїнних республік, не було національного ядра. Росіяни у владі були денаціоналізованої підставою, на зразок алкоголіка Єльцина, навколо них клубилася інтернаціональна союзна номенклатура та інтернаціональна ж інтелігенція. В значній мірі це була пряма агентура сепаратистів, кровно зацікавлена в максимальному ослабленні Росії і в максимальних пільги отделившимся околиць. Грубо кажучи, з точки зору держбезпеки значна частина міністрів і генералів РФ складалася з українських, білоруських, грузинських, азербайджанських і т.п. шпигунів. У самому прямому і точному значенні цього слова – з явками, депешами, зв’язковими, прямим співробітництвом з «рідними» таємної поліції.
Слухати з 30-ї секунди:
Неважко побачити, що радянська ідеологія за останні 20 років автоматично відтворила в РФ ситуацію СРСР. Всі периферійні республіки досягли стадії переддержавною автономії – такий, що навіть в Комі і Марі Ел для досягнення незалежності досить перемінити вивіску. У Кремлі ж замість російського національного ядра продовжує пузириться все той же інородческое місиво – правда з поступовою (поступової) заміною грузин та азербайджанців на чеченців і бурятів.
Якщо раніше російських зображували якісь напівлюди з глухих сіл, начебто письменників-деревенщіков, то тепер культура пішла далі – за росіян грають футбольні вболівальники. Тобто осетинам або якутам протистоять аж ніяк не росіяни, а «м’ясо», «коні», «торпедікі». З відповідною ідеологією. Що потрібно росіянам? Відновлення національного вогнища і суверенної держави? Ні, їм треба як скарабея перекочувати м’ячик. Не кричи, російський дурень – м’ячик дамо, олімпіаду організуємо.
Що було б, якщо Чечня, та й весь Північний Кавказ відділилися у 1991 році? Це був би крах усієї системи. Без кавказьких головорізів, в умовах масової єврейської еміграції у азіатів просто б не було достатньо сил в РФ, щоб провести приватизацію в свою користь і щоб заблокувати консолідацію росіян навколо російської інтелігенції. Максимум до 1993 року російські би прийшли до влади в Москві, а до 1995-1996 Росія була б відновлена в рамках СРСР. Північний Кавказ це графітовий стрижень в російській реакторі – його роль найважливіша.
У зв’язку з цим хотілося б поговорити, а звідки взагалі в Росії виникли кавказькі вонючки. Чому якась тварюка куражиться над росіянами вже кілька поколінь?
Ну, з 1991 роком зрозуміло. Я свого часу зупинявся на цьому питанні детально і пояснював на пальцях, чому виникла Чечня і чому Чечня була і буде наріжною колодою цього режиму, з якою він буде зразково-показово будується все життя.
Але ж Чечня це частковість. Звідки виникли всі ці Орджонікідзе, Берії, Мікоян, Мжаванадзе, Алієви, Георгадзе, Єнукідзе, Менташашвілі, Деканозову, Шеварнадзе, Шаумяна, та й маса кавказців не за народженням, а по середовищу проживання або родинним зв’язкам – начебто Каменєва, Кирова, Примакова, Косигіна ?
З євреями зрозуміло, це ідеологічний пластилін, з якого при браку основного матеріалу можна зліпити що завгодно. Але Кавказ-то звідки. Адже кавказців мало. Ступінь їхньої політичної пластичності – дорівнює нулю.
Зазвичай цим питанням не задаються, а якщо задаються, то списують на Сталіна. Мовляв, Сталін кавказець, так випадково вийшло, ну а потім він скрізь порозсував своїх чоловічків. Ну а далі пішло-поїхало.
Однак це не так. Зовсім не так. Відмотати плівку назад. >>>>
Повністю тут.