Продовжуючи похід по жральням проходячи повз окраєць зайшов у заклад Філіон. Оглянув план і пробрався засобами ліфта на третій поверх – тама підійшов до кіоску з лиховісною написом “Гриль Кебаб”.

Негайно відзначив – що булки у них є, від чого можна брати. Підійшов і так і сказав, дайте мені чізбургер і картоплю фрі, ну попити з собою мав. Дівчинка продавець мені сказала, що і того і іншого немає. Я аж офігів. Ну, так, щоб сходу в обличчя працівник за касою говорив, що немає нічого – не було такого, тим більше, коли довкола ніби як ж0стская конкуренція капіталістичного ринку.

Он пам’ятаю, скільки мені батько казав, що в Радянському Союзі не було нічого, а все, що було того теж не було і кожен комуніст їв свої штани. А при капіталізмі такого, мовляв, ніколи не буде – всякий торговець буде сам тягнути тебе в свою лавку / жральню з метою прібрахліть / підгодувати, щоб потім обібрати. Я так навіть спочатку вирішив, що “Кебаб Гриль” – за всіма поняткам заклад радянське.

Власне, вже було хотів сказати, ну ладно – як з кухні вибіг кухар і закричав, що все є, чизбургер точно є і сказав, що гамбургер є. Чізбургер він сказав, це той же гамбургер, тільки з сиром, негайно він пообіцяв зробити їх два обидва за півтори хвилини. Я погодився. Жалко про картоплю фрі не слова, але все одно кухар – справжній капіталіст, а що стоїть за касою знехотя пробила мені чек на 140 рублів, 65 за чізбургер і 75 за гамбургер. Толі голодом мене заморити хотіла, толі я просто пикою не вийшов. Хоча девч0нка НЕ ​​чо так, не дивись на акцент – очі блакитні, волосся світле, узбечка, блін.

Ось так кой там у них, плюралізм думок, на продаж булок невідомо кому.

Взагалі, булки тут так – дуже не головне. Основний упор робиться, на всякі обіди (суп + друга + квас / компот), тобто великий прилавок з салатами і таким собі м’ясом під сиром, яке гріють, за фактом замовлення, ну там всякі шаварми дають, до всього пропонують узбецький плов. Це є думка вкрай розумно і хитро – поруч великий купчу центр, там крім стражденних купити, є й такі які страждають продати, піди, для них супчик, та м’ясце-то розігріте і придумано. Є у нашого народу, така свята віра в домашню їжу, я її не поділяю, але підтримую. Удома теж треба жерти. До речі на підставі узбецького плову для себе вирішив, що це узбецький фаст-фуд – може, звичайно, жодного разу вони і не узбеки, але я їх буду вважати узбеками.

Взагалі, за фактом обжіданія булок, спостерігав за ситуацією – як готувалися булки не бачив, перегородка заважала – але підійшли завсегдателі. Що, до речі, приємно, звичайно. Мені вобщем, незрозумілі жарти між незнайомими, але приємно коли люди ось так один з одним, значить, не саме хреново жральню вибрав.

Отут власне приготувалися мої булки, кухар забіг до каси і поклав їх в мікрохвильовку, доповівши, що, мовляв, котлети готові, а хліб ще холодний. Я тут лізти не люблю – сам готую препогано, від чого завжди довіряю професіоналам, кухар він ніби як з таких.

Отримай на руки булки відійшов на потрібну відстань, знайшов стіл, присів, оглянув їх. Зовні гамбургером і чізбургером я б їх не назвав, ну як я правда звик бачити і перший і другий, тут зовсім не так. Замість покладеної загорнути в папірець є засунути в кишеньку, в якому можна або жерти відразу, або витягти і жерти. Я витягнув. На смак – на зразок того ж кебаб Хауса, ну може якось того, гірше. Незручно, що булки розвалюються і падають, а так нічо – зжер з апетитом.