Ось настільки брутальних агрегатів для перевезення японських і американських туристів (як заебал ті і інші …) я ще не бачив. Але в загальному обстановка розташовує – контора машинна не даремно називається “Арктик Ісленд”.

Але взагалі да – в центр країни (де броди по бурхливих річках) комфортабельні мікроавтобуси влади тупо не пускають і правильно роблять. У мене взагалі відчуття, що Ісландія зроблена суто для зручності всіх і кожного, а самі вікінгоси неймовірно продумчівий народ.

І ще зауваження: всі місцеві посміхаються. Але не вульгарною американської білозубою посмішкою до вух, а лише трохи викривляючи губи – причому виглядає це на порядки більш чесно і щиро. Увечері зайшов у супермаркет за хавку, потім не зорієнтувався, запитав у першого зустрічного особи скандинавської національності (з бородою!) Як пройти, він відразу подав руку, повідомив, що звуть його Сігурдур, і довів мало не до місця – пальцем ткнув у будинок. Спантеличився, коли я сказав, що мене звуть Гуннар Лейфсон (ну начебто батькові “Леонідович” так перекладається?). Ін Рюсланд? Гуннар? – Йа-а … – Годур! – Сказало особа скандинавської національності і вибуло восвояси в повному щастя.

Так от повертаючись до брутальних машинам. Погляньте самі:

Подивитися на Яндекс.Фотках

Подивитися на Яндекс.Фотках