Дивовижною буває реакція на цілком звичайне. Записуєш в текст те, що вловиш, і забуваєш. Але у текстів, виявляється, є своя власна життя, свій власний резонанс. Щось вони в комусь будять, щось переорюють.
І, виявляється, на автора можна спробувати покласти відповідальність за свої піднялися страхи, за свою невпевненість у собі, за свою недовіру до життя, і ще бог знає за що.
========
Найцінніше, що я можу вам запропонувати, – це свій власний ракурс.
МІЙ погляд.
========
Найцінніше, що ви мені можете запропонувати – це ваш власний ракурс.

Якщо вас чіпляє спрямованість моєї уваги, то при чому ж тут я?
Може, це ваші власні гачки? Тим більше, якщо мені навіть невтямки через що переполох. Все, що я можу зробити – залишатися щирою, залишатися собою.
І справа навіть не в текстах, не в ідеях, не в підході, не в буквах. Справа в тому, ЩО стоїть за цим всім.
Ми всі прийшли сюди відпрацювати якесь своє якість, “свою фішку”, можливо, кілька, навчитися чогось, усвідомити. Навчитися не абстрактному “чогось”, а цілком визначеним.
Якщо задача душі на це втілення, припустимо, навчитися впевненості в собі або довірі – то значущі для неї душі будуть ІЗ ЛЮБОВІ створювати для неї такі ситуації, які наблизять її до досягнення того, в чому вона має потребу. Якщо дивитися на це очима сплячої людини, то за це можна ненавидіти. А якщо подивитися на це очима проснувшегося людини?
Чіпляє вас щось – усвідомте що. Подякуйте душу за роботу (самій людині може і невтямки, що він зробив). Прийміть це, це маячок до вашого уроку. І вирішуйте його з любов’ю і повагою до себе, з розумінням власної цінності, власного просування.