… До побачення наш ласкавий Євро. Повертайся до свого західний світ …
Ми програли. Причому, як завжди в найнесподіваніший момент. Коли, здавалося, що в рідкісний раз у нас все добре, а, може, навіть і чудово. Але знову-таки, нам тільки здавалося. Треба відв’язувати прапори від машин, стирати з лиця триколор, знову відкривати щоденники і включати телефони. Ні, звичайно, Євро ще йде, і є за кого вболівати, але без власної збірної турнір все одно з обов’язкового переходить в факультативний. Найбільше шкода наш десант в Україні та Польщі. Хлопці як без батьківщини залишилися. Люди є, прапори є, гроші є, країни немає. Дуже символічно.
Що сталося? Адже греки слабкіше нас і кадрово, і за досвідом. Та й тренер у греків не такий брендовий і професійний, судячи по окладу. Всі матч дивилися, погодимося, грали наші краще. Але ми не Іспанія, не Італія, які вже по двадцять років грають на класі, знаючи, що проти них всі будуть грати з посиленим захистом і вольовим настроєм. Ми так не вміємо. Нам ще була потрібна удача. Але її якраз не було. Вболівальники перекрикували греків, як учні вчителя музики, вся країна затиснулася між телевізором і кухлем пива, преса вибудувала цілу індустрію навколо перемог збірної …. Словом, моя улюблена приказка, хочеш насмішити бога – розкажи йому про плани.
А коли немає удачі, її зазвичай компенсують подвигом, якістю або нестандартністю. І ось тут претензії вже є кому пред’явити. Нестандартністю у наших не пахло. Дзагоєв з Аршавіним, звичайно, були поразнообразнее Самараса, але це розмаїття не еволюціонувало по ходу матчу. Як почали цікавеньке, так і закінчили цікавеньке. І ніякого: цікавеньке, цікаво, цікавіше, надцікаве, – не було. При наявності удачі, нестандартності і подвигу, вистачило б, але в цей день потрібно було тупо якість. Коли б’єш здалека, коли виходиш один на один, коли скидати головою воротарю. Було б якість гравців вище, все б вийшло. Але, маємо, що маємо, претензії, значить до Адвокату, що він не правильно усіх розставив. Неправильно випустив і Павлюченко, і Погребняка. Вихід Павлика після першого тайму – це що? Посварилися в перерві? Травма? Помилився спочатку? А може, не просто так Керж і Анюков на наступний день відлетіли додому окремо від команди. Навіщо залишати на поле двох стовпів, з яких перший так і не увійшов у гру. Хоча у Погребняка був момент в кінці, але не стопудовий, що вимагає удачі. Зате все веселе мельтешение перед штрафним, що дає нам левову частку голів, ми в другому таймі втратили. Те ж саме по Глушакова. Помилився? Зламався Зирянов? Неправильне розташування? Адже караул був в опорній зоні, Денисов і відбивався, і атаки намагався починати, а креатив у нього трохи сильніше гравію. А Глушаков так геніально вбудовані в гру, що і в відборі не було видно, і в атаці майже відразу ж зник. Мабуть, Адвокат вирішив взяти німецький варіант схеми з двома опорниками, де вони стоять не в лінію, а один грає ближче до атаки. Але там це награвалися роками. Якість тренера, значить, теж підвело.
Далі, нестандартність. Мабуть, Дік намагався. Павлюченко і Глушаков – чим не креатив. Та й вибирати в запасі особливо не з кого. Білялетдінов, Торбінський, Дзюба – всі залишилися вдома, не Набабкін ж випускати для креативу в центрі. Ізмайлова можна було раніше, а про Семшова ми взагалі перестали чути. До речі, пошкодував Дік, що не взяв Семака? Але будь-яка нестандартність, та як і якість, вимагають фізичних сил. А їх не було. Краще, звичайно, ніж з поляками, але не настільки, щоб передавити упираються греків. І тут ми знову підходимо до тренерському елементу. Хідінка відводилось збірну до Євро 2012 на пік форми до матчу зі шведами. Він порахував, що іспанцям ми зіллємо, навіть якщо нам дадуть списи, греків натягнемо на напівпік, а пік розподілимо на шведів і подальший чверть фінал. Потім пішов спад, з іспанцями ми ледве волочили російський дух, але все спрацювало. Бронза, множинні цирози, укол патріотизму в млявий організм. Адвокат же підвів пік форми, який може тривати від сили два матчі, до першої гри з чехами. Мовляв, найсильніший суперник у групі, про нас теж ніхто ще нічого шляхом не знає, здивуємо і зробимо півкроку в чверть. Все спрацювало теж. Але далі пішов спад. Чому б не випустити на нічого не вирішальний матч з поляками другий склад, а першим дати відновитися? Навіщо везти пенсіонерів, який відновлюються повільніше, ніж місто Грозний? Чому в цей раз пік тривав один матч, а не два? Хоча останнє зрозуміло, Хідінка готував збірну довше, ніж Адвокат, дякую Фурсенко і його переходу на схему зима-зима. Отже, фізики немає, креативити нема з чого, бо легкі, свіжі ноги – головна умова технічних індивідуальних дій, а запас сил – основа складних тактичних побудов.
Ну і, нарешті, подвиг. До футболістам адже особливих претензій немає. Видно, що хотіли, видно, що віддавали всі сили, просто не змогли. Такий у них зараз рівень. Віддали всі ресурси і не краплі більше. А потрібно було більше. Душу подерти, ноги забити до судом, покричати, хворів позаводили, до сліз, до крові. Ось цього не було. “Вибачте, нам дуже шкода, але ми краще не можемо, побачимося наступного разу. Що? Подвиг на жилах? Ні, не чули”. І це не претензія до гравців, це як воротар, не взяв пенальті. Не повинен, але хотілося вірити в диво. Так і тут, все зійшлося проти них: падаюча форма, власна стадія якості, відсутність варіантів з тактики (спасибі Діку за рух збірної вперед)))), невезіння, ажіотаж, помилка і гол, – врятував би тільки подвиг. Але звинувачувати за його відсутність нікого. А у греків в цей день всі карти лягли потрібної стороною. Молодці. Майже померли на початку євро, без варіантів влетіли чехам, і тут на тобі. Молодці. Як і чехи. Чехам, як і нам, потрібен був один гол, і судячи по тому, на якій хвилині він був забитий, там теж все було не дуже гладко. Значить, зібралися, напружилися, пощастило, скреатівілі, коротше, вони змогли, ми ні. Значить, все заслужено.
Що робити далі? Адвокату – тренувати ПСВ. Футболістам – відпочивати. Багатьом вже назовсім. Через два роки ЧС в Бразилії, мало шансів туди потрапити з новою, формується збірної Дзагоєва. Тому, можна робити розрахунок на Євро у Франції, до нього і зіграватися команду. Керівництву нашого футболу – смоктати. Не вийшло зняти пінки на патріотичному ражі, весь телескоп преси тепер спрямовується на Лондон. Хоча, мені здається, що сосна ми і на олімпіаді в цьому році. Буду радий помилитися.
А що робити нам, уболівальникам? Чекати наступного разу. Вірити, сподіватися, заздрити іншим. І за законом великих числі, колись буде саме так:
Костянтин Ворон
17.06.2012