Едуард Соза (м. Москва)

БИТВА В Кільський бухті

У Тридцятирічну війну Швеція прагнула до встановлення панування на всьому узбережжі Балтійського моря. Володіючи перевагою на суші, на морі вона, тим не менш, поступалася Данії. У 1643 році у Швеції було 31 бойовий корабель і 11 допоміжних. Флот Данії налічував 64 корабля, з яких 40 були бойовими. Шведи уявляли собі труднощі, пов’язані з оволодінням цим регіоном в умовах зверхності датського флоту, тому спробували компенсувати слабкість закупівлею в співчуваючої їм Голландії відразу 30 кораблів і найманням на них голландських екіпажів. Угода була укладена, але голландська ескадра так не і прибула на Балтику, тому що 16 травня 1644 була розбита датським флотом біля острова Сілта. Шведам довелося розташовувати виключно власними силами. Шведи в початку 1644 встали перед важким завданням оволодіння данськими островами в умовах зверхності датського флоту. 13 червня весь шведський флот під командуванням адмірала Класа Флемінга-молодшого став біля Копенгагена, але не спробував його атакувати, хоча данська столиця з боку моря була захищена лише 11 старими кораблями, так як головні сили не повернулися ще з експедиції проти голландської ескадри. Шведи не скористалися таким вдалим випадком, а направили свої кораблі до Кільський бухті, де на узбережжі перебувала шведська армія, готова до висадки на данські острови. Спочатку шведське командування мало намір переправити війська на Фюн, але оскільки на ньому були могутні укріплення змінило наміри і вирішило висадити війська на більш слабко захищений Лоллан.

До висадки десанту шведське командування приступило 1 липня 1644. Щільним строєм шведські кораблі пройшли від Кильськой бухти до протоки у Фемарн, де несподівано натрапили на весь датський флот, який в кількості 64 бойових і допоміжних кораблів підійшов від Копенгагена, щоб перешкодити шведам.

Шведський флот складався з 34 кораблів і 7 брандерів, 1018 знарядь (з цих брандерів 4 використовувалися як кінних транспортів.

Данці розташовували 40 кораблями і близько 927 знарядь (рахуючи в середньому для торгових суден по 20 гармат на кожному).

Зустріч з більш сильним противником захопила Флемінга зненацька. До того ж в умовах східного вітру датський флот мав кращу свободу маневру. Він наказав шведському флоту лягти на північно-західний курс, що означало відмову від висадки десанту на Лолланн. Шведський флот попрямував в затоку Хохвахт. Данці послідували за ними, але не дуже наближалися до берега. Їх флот маневрував біля входу в Кільський бухті, заступаючи шлях одночасно до Фюну і Лолланн. Вітер поступово змінився з східного на південний, тобто благоприятствовал стоїть ближче до берега шведському флоту. Цим скористався адмірал Флемінг і опівдні 1 липня почалася атаку на данців. Зі свіжим вітром шведські кораблі стали швидко наближатися до флоту противника, який розтягнувся на великій відстані, з наміром розбити того по частинах. Данці змогли однак ухилитися від перших залпів, а потім, вміло маневруючи, атакували окремі шведські кораблі. Незабаром битва перетворилася на безліч окремих сутичок, що починалися артилерійськими дуелями і перехідними в абордажні бій. Вони тривали до пізнього вечора, але і тоді розійшлися учасники не припиняли боротися. Командири флотів і ескадр не мали можливості керувати своїми підлеглими; окремі кораблі билися самі по собі, і в цьому не було нічого незвичайного для морського бою першої половини XVII століття. Обидві сторони понесли важкі втрати в людях, але жоден кораблі протягом довгого бою не був потоплений або захоплений. Більше втрати були у данської сторони, зате шведи не зуміли здійснити плани з висадки десанту.

Битва 1 липня не призвела до припинення бойових дій. Обидва флоту збиралися вести бойові операції і далі. Шведи не втратили надії висадити десант на Фюне. 2 липня вони перевели свій флот із затоки Хохвахт вглиб Кильськой бухти під захист взятій ними раніше фортеці Крістіанспрайс.
Датський флот після битви маневрував біля узбережжя острова Лоллан, а потім, побоюючись висадки ворога на острові Фюн, перейшов в Кільський бухті і заблокував стояв у невеликому Кільському фіорді шведський флот. Ситуація для останнього ускладнилася в середині липня, коли прибулі до узбережжя австрійські війська швидким ударом взяли Кіль. У шведів залишився тільки Крістіанспрайс, причому фортеця, як і самі шведські кораблі, потрапили під обстріл встановлених австрійцями на східному березі фіорду батарей. Для кораблів фіорд став небезпечним місцем, так як імперські ядра падали на їх палуби. 29 серпня так був убитий командувач флотом адмірал Флемінг. Його місце зайняв генерал Карл Врангель, людина, яка ніколи не командував флотом, але добре розуміє, що битва з переважаючим за чисельністю противником на обмеженій акваторії може скінчитися катастрофою. Він наказав якнайкраще оберігати кораблі під прикриттям гармат фортеці і готуватися вирватися з пастки на води затоки. Його планам частково допомогли командири датського флоту, які всупереч наказам короля Крістіана IV діяли надто вже обережно. Король доручив адмірал у Петеру Галт увійти у фіорд і дати бій. Ця битва могла стати вирішальною, причому найкращі шанси на перемогу в ній мала данська сторона. Згідно з королівським наказом Галт 30 липня увійшов до Кільський фіорд, але затримався і біля південного берега, побоюючись вогню гармат з розташованої на північному березі фортеці. Обидва флоту стояли досить близько одна від одної, не наважуючись почати бій. 31 липня Крістіан IV відсторонив за нерішучість Галт і передав командування адміралу Еріку Оттесену. Однак і той не поспішав зав’язувати бій. 1 серпня весь день він маневрував зважаючи шведського флоту, намагаючись зайняти найбільш вигідну позицію. Шведи під тиском датчан ущільнили стрій кораблів біля північного берега, ухиляючись від спорадичних і мало продуманих атак противника. До вечора піднявся сильний північно-західний вітер, що дав шведам шанс піти з пастки. Хоча данці оточили тісним кільцем притиснутих до берега шведів, проте адмірал Оттесен не зважився почати битву в сутінках і відклав її на ранок наступного дня. Це рішення допомогло шведському флоту вийти з положення. З настанням темряви шведські кораблі в повній тиші підняли вітрила і з погашеними вогнями вислизнули з кільця кораблів ворога в Кільський бухті. Цьому маневру допомогли темна ніч і сильний вітер, заглушаючи всі звуки. Коли данці помітили зникнення ворога і почали погоню, було вже пізно. Шведи на всіх вітрилах йшли в Балтику до своїх баз в районі Стокгольма. Вина за втрату можливості розбити шведський флот лежить на адміралі Галт через його нерішучих дій. Військовий суд засудив його до смерті. Отессен покарання уникнув.