Драмка в 4-х картинках.

Кінець 70-х, ХХ століття.
Рагу – рядовий, потім сержант, 21 рік.
Львів – лейтенант, 23 роки.
Зіна – добра дівчина.
Удручевіч – замполіт артдивізіону.
Кучма, Тейліс – сержанти.

КАРТИНКА 1-я. Рядовий рагу і лейтенант Львів. Періодично наливаючи, ведуть неспішну бесіду в очікуванні спільної знайомої у неї вдома.

– Ну, ви самі розумієте, товаришу лейтенант, бурабашкі в лісі не ростуть. Але ліс для їх виготовлення необхідний. Хороший ліс. Липа.
– Чув я про ваші промисли, рагу.
– Промисли – не промисли … халтура, у нас кажуть … хоча … халтуру кожен сам шукає. Та ще, щоб начальство не знало. А бурабашкі – справа державна. Уповноважений у селі невідлучно приживався … сир у маслі … і дівки … в морду-то йому не даси. Спочатку … першим … темну пару раз робили. А потім Касьянича прислали. Хитрий, його не вловиш. Хоч і в роках, а дівки й баби … але тільки з чуток, свічку ніхто не тримав. Мужик здоровий, а жив один. Весь облік на ньому. І пересортиця. По копієчці, по копієчці … курочка по зернятку …
– А бурабашкі таки … я от читав … правда, барабашки … це в будинку, як щось потойбічне поселяється. З ним можна стукотами розмовляти.
– Ну да, і це теж. Вони, бурабашкі, коли сушаться в будинку, або там, на току, або в сараї на мотузці погойдуються, постукують. А то бувало теслі, не зійдуться з господарем, у нас скупуваті, знаєш, які бувають … Так вони, хоч будинок і ладний справлять, а бурабашку-іншу в яку-небудь віддушину прибудують, дик вона … вночі і шарудить, і стукат – боязно …
– Тебе, рагу, послухати – у вас там колгосп барабашковий.
– Бурабашковий. Чому бурабашковий? Овочівницьких. І скотина теж. А бурабашкі – справа державна. Колгоспна власність – вона не те, що державна … вона … колгоспна, добровільна.
– Так уже й добровільна.
– Ну. Це при Микиті-чудотворця паспортів не було. А тепер всі з пропискою і їдь, куди хочеш. А хто не їде – добровільно на ферму або там, в поле.
– А ти куди?
– Куди, куди. Механізатор. Хоч в полі, хоч на ферму. Від армії відстрочка. Я два роки просився. Послужити охота, поки молодий.
– А барабашки?
– Бурабашкі. Бурабашкі – справа добровільна.
– Ти ж казав, колгосп – справа добровільна.
– Колгосп, щоб залишитися, в місто не виїхати, так – добровільне. А залишився, куди дінешся: робота тільки в колгоспі. А бурабашкі – справа державна, але добровільне. Ніхто не неволить. Хошь, роби, хошь на рибалку йди. Але там поймашь – не поймашь … вдома струму пиляти будуть. А бурабашкі ось вони. Налущіл – копієчка за штуку. Пролачіл – три за десяток. Пофарбував – ще три. Зв’язав, відніс – копієчка. На круг і виходить 17 копійок за десяток здавати. Це, як у вас в місті пляшку нуль-сім здати. Дик, її ще купи … да випий, та пробку винмі … у нас агроном був призвичаївся по цій справі, краваткою пробки витягував. Освічена. За п’ятачку брав.
– За що?
– А щоб пробку витягнути. З пробками не беруть же. У нас, як за склотарою автолавка приїжджає – до нього черга.
– Чи не занадто – по п’ятачку?
– Так … п’ємо-то потім разом. А він і літри не тримав. А закусь зазавжди залишалася.
– А от я таки не второпаю – що це, барабашки? Куди їх потім?
– Бурабашкі. Як куди? Справа, кажу ж, державне. Уточнювати нам не радили. У сенсі, підписку давали про нерозголошення. Якщо хто запитають, мовляв, хватат чи на жисть, мовляв, приробіток чи є … че да куди … так і відповідати, народні, мовляв, промисли виручають …
– Як? Ти ж мені цілу годину тлумачиш – справа державна, справа державна …
– Так то вам, товаришу лейтенант. Ви ж з Зінькою … майже рідня. Або ти з нею що?! Ща …
– Ну, ти завівся! Та з Зінькою я, з Зінькою! При чому тут Зінька? Прибери лапи-то! Блін! Не один біс, хто запитає, чи що?
– Ти мені … ви, товаришу лейтенант … Це політична короткозорість, товаришу лейтенант. А ще офіцер! У нас один був на курорті. У Сочах теж. Розбалакався. Його запитали. Він і розкажи. Та ще для прикладу вистругав.
– І що?
– І то. Відпустки не догуляти. Знаєте, де Макар телят не пас?
– Приблизно.
– Ну от. І дітям його тепер ганьба. Доньку в інститут не взяли, хоча й відмінниця.
– Так … Ну і що? Три копійки та ще три … механізаторові-то, піди, поболе платять?
– Не скажи-й. Особливо, якщо на сім’ю взяти. Ліс, липу-кругляк в лісництві видають, по обліку …
– Так ви ж у лісі. Пішов, нарубав.
– Нє-є. Яке у вас свідомість, товаришу лейтенант … Самому рубати – на попенної платі розоришся. Пішов, нарубав … Тут, брат … справа-то державне. Став бути якість давай. І документи, щоб, значить … як це … соціалізм – це облік і контроль, значить … ось … Якщо, значить, із середнього поліна виходить 47 бурабашек – а на те карта розкрою є – так і положь 47! І щоб вологість Іха була 4 відсотки! А якщо вийшло в тебе 48, значить, вологість не та! І до кори близько. Або до серцевини.
– ГОСТ …
– Гост! Гост – це на молоко. Сам знаєш, як його розбавляють. А тут справа державна … Ну, так от, а якщо у тебе вийшло 46, то куди одну зачіпав? Всі спросют! І, головне, все відповіси. Раз підписку давав і договір уклав.
– Так і чого заради?!
– Так я і кажу, на сім’ю. Якщо ти Справний мужик, то весь цикл у тебе в будинку робиться. Сам кругляк отримаєш, сам напиляти, наколешь, налущішь, пацан зі школи прибіг – не хвоста Бобик накручувати, а «давай, батя, я пролачу!». І пролачіт. А Жонка опосля поверх-то зеленою Красочкі … з трьох сторін. Лачіть все, а фарбувати тільки з трьох. Донька, шмокодявка, не пищить, цукерочку, мовляв, дай, а тільки: «дай зв’язати, дай зв’язати». І пов’язує, як у школі, знаєте, рахункові палички. За десять. Десятки – по п’ять, а їх уже, знову ж таки, сам – в’язками утягіват. І – поніс до уповноваженого. За місяць-то знашь, наскільки набіжить, а? Ось і рахуй. Так і це не все ще. Частина просто грошима видають, а частина бонами. А з ними вже в район можна, в військторг. Та не той, що для всіх. Там у дворі є ще … ого-го … розповісти – не повіриш.
– І що там, танк можна купити?
– Сміється все. Танк, не танк, а «жигулі», трієчку я за два роки придбав. І ця … джинси.
– Брешеш!
– Я ж кажу, не повіриш. А механізатор що? Ну, теж дещо … ми наші колгоспні зарплати і не чіпаючи. На каператів накопичуємо.
– Що, в місто поїдете?
– Та навіщо їхати. Там-то бурабашек немає. Не знаю, що батько хоче. Таких, як він не багато. Хто зрозумів. І то не відразу. Є мужики, нишком від баб своїх халтурять. Ці всі норовлять пролачіть або пофарбувати. Допомогти тому, хто не встигає, ну, налущіл і не встигає. Нарядів нахапав … А їх не гроші і цікавлять. Зовсім дешево працюють, зате бони випрошують у господаря. А з бонами – в район. А там у воєнторзі … там в дверях днювальний стоїть, не всякого пускають, а за Бону-то, чому ні … головне, пройти, а там вже він купить босоніжки, а то й просто труси бабині іноземні, дик за це його дівки в общаге ублажають. Батрак собі на умі. А пацани по селі теж шастають, кому чого допомогти – пофарбувати, віднести, те-се … Я сам, ще батько цим не зайнявся, у сусіда підробляв. Всьому навчився. Спочатку Зінька мене навчила пов’язувати, донька Євонов. Вона на три роки старший. Ми з нею билися, хто більше нав’язав. Вона мої в’язанки собі норовила приписати. Я хоч і пацан, але все ж-таки – три роки, частіше мені діставалося. А потім у неї цицьки з’явилися. Я і сам їй своє віддавати почав. А раз навіть збільшувальним склом на кожній понавижігал Зіна, Зіна, Зіна … Красиво так, їй показав, вона сміялася, потім, зв’яжи, каже, так, щоб не видно було, а то Касьянич заругается, ще не прийме. Слухав її, щоб ні сказала. Добре сусід лачіть дозволив, а то б без штанів залишився. Та я-то і їй нав’язувати встигав.
– А для матусі її не пролачівал?
– Не. Вона строга була. І справедлива. Вона, а не сам сусід, мене від Зінки подалі перевела. Потім Зінька вчитися поїхала. У технікум. Касьянич-то на неї око поклав. А тут вона 8 класів скінчила. Як зразок так і треба. Але я знаю, це матуся її збагрити по-швидкому. Зінька, звичайно, як і всі дівки. Дозріла – лопаються все на ній. Ну, ви ж і самі бачите. Вона і тоді майже такий вже була. Касьянич, слово, чи що, знав – змова любовний. Кажуть, йому жодна не відмовила. Хоча свічку ніхто не тримав. Зінька, виходить, перша зісковзнула. Він як це зрозумів, почав на батька ейного тиснути. І так і сяк. Під розтрату і підвів. Кіндрат того і вхопив. Зінька на похорон приїжджала. Я на поминках наклюкался. Заснув у сараї за штабелем вязанок. Прокидаюся, а вона його, Касьянича, ентімі бурабашкамі і так, і сяк. А він тільки – Зиночка, Зиночка … Вона поїхала, вже назовсім. І Касяьнича незабаром перевели. А розтрати, як і не було. І ось, треба ж! Служити потрапив до Зінька під бочок. Земля кругла, як Касьянич говорив … Толковая баба.
– Так … баба! Деваха ще, вважай. Вже головний ветеринар.
– Ви б одружилися з нею, товаришу лейтенант.
– Молодий я ще. Погуляти б пару рочків.

***

КАРТИНКА 2. Сержант рагу і капітан Удручевіч, замполіт. Періодично наливаючи, ведуть напружену бесіду в Ленінській кімнаті.

– Ти зрозумій, рагу, наша велика Батьківщина Радянський Союз – це чверть мільярда людей, це одна шоста суші …
– Що одна шоста, я помітив, товаришу капітан.
– У сенсі, сержант? Знову ти зі своїми штучками. Вражих голосів, розумієш, наслухаються! Одна шоста, але Перша серед … рав … серед усіх! Зрозумів!
– А тут і слухати нічого. Сам вважаю. Ну, у нас в дивізіоні шість батарей. У кожній по шість гармат. А на стрілянини ми змогли підготувати лише по одному з батареї. Разом – одна батарея, одна шоста дивізіону. А якщо війна? Кажуть в тій війні одна шоста від усіх і загинула.
– Ти що, сержант … да хто тебе …
– Та ви ж усі. Разом з Зінькою. Вона ж у нас одна – шоста у нас п’ятьох. Якщо вас теж вважати, товаришу майор.
– Ну ти, ладно – мовою-то … двері треба прикрити … Ось так … Чого розбалакався, сержант. Думаєш, одно-палчанін, так і всі можна? Дисципліну з блядство не плутай. І взагалі – свічку не тримав, а вона мало що базікає. Баба заполошно. Як її тільки в начальники взяли …
– Стаж партійний з 18 років. Та й головаста.
– Та вже, не тільки передком … Ти мені таки скажи, що мені з тобою робити? На кой хрен ти з прапорами роздер? Як тільки посмів! Прапорщик – це ж борозного всієї армії, прапороносець! Її основа! А через це – основа держави. Імперії, як наші предки говорили. Імперії! Ти чуєш це слово?! Від Чорного до Білого! Від естів до чукчів! Вся країна пронизана незримими нитками. Ці нитки переплетені, в міцне полотно пов’язані вузликами. Ці вузлики – ми, рядові, генерали, прапорщики. Один розв’яжеться – вся тканина поповзе. Це, як стрілка на панчохах … ммм … ти мені кинь це … панчохи, розумієш … це, як … зав’язки на кальсонах: відірвуться – Нама і по тривозі не одягнеш, а час підльоту ворожого літака …
– Чув – сорок секунд.
– І що – проти?
– Проти прапорщиків, що – основа? Якщо ви про Діодова і Паяльского, то ні. Крім них в дивізіоні ніхто в системі наведення не розбереться.
– Ну, ти це кинь … ти за матчастиною краще стеж.
– А я й стежу. Я механізатор, мені це звично. Ще лейтенант Львів. І сержанти – Борька Кучма і Тейліс з учебки. Ось і знову виходить шестеро на весь дивізіон. За тиждень на протирання контактів ми витрачаємо шість літрів спирту. Правда, ви ще з нами – сьомий …
– Почекай, двері прикрию … розбалакався, розумієш …
– … Ви теж – основа, капітан-інженер людських душ.
– Ти звідки нахапався усього цього? Пизду, як Троцький!
– Телевізор дивлюся, товаришу капітан, книжки читаю, надолужую … в селі-то ніколи було.
– Щось я в телевізорі такого не бачу.
– Так у вас улюблена передача «А нумо, дівчата».
– Брешеш! «Час», футбол …
– Та ви ж не вболівальник – по інший же частині.
– Так. Відповідати! Тебе відправили у відрядження на секретний завод. Ти там влаштував бійку з командирами. Відповідати! Як справа була?!
– А че вони найсвятіше обоссалі.
– Шо? Знаааамя?
– Який прапор, товаришу капітан. Бурабашкі.
– Що за барабашки … а це те, про що Львів розповідав? Щось там ти в своєму селі стругав? Я так ні хріна і не зрозумів. Хоч і посміявся.
– Бурабашкі. Лущіл. Ось ви, товаришу капітан, кажете, Імперія, там, невидимі нитки, те-се … Ави знаєте наскільки вони дійсно нитки і наскільки незримі? Я багато думав про це і зрозумів, що все не знає ніхто.
– Ти це облиш. Один-то знає все. Особисто.
– Отож бо й воно, що навряд чи. Всього ніхто не знає. Всі – воно саме. Це Імперія. Ви мені тільки що підказали. Але хоч воно саме, воно через нас і в нас.
– Ти мені зуби-то не балакай. Відповідайте по суті, сержант.
– По суті доповідаю. Про ці бурабашкі я не бачив, щоб хтось знав. Хоч і Касьянич. Роблять все, а куди, навіщо … скільки – не знає ніхто. Хоч і маркітанта, що раз на місяць приїжджав. Сказано – зроблено, здано – отримано. І ось, як довелося мені снаряди вантажити, я і побачив. Там … в ящику … ящик-то на три снаряди. А щоб снаряди в ем, в ящику-то не ката, щоб, значить, не рвонуло до ебамать, там … в ящику, значить, в денце-то … врізані по два на снаряд … такі акуратні брусочки дерев’яний. Три на п’ять і на тридцять сантиметрів. Вологість чотири відсотки, пролачено суцільно, а пофарбовано в колір хакі з трьох сторін, 17 копійок десяток здавати. Але, що з трьох сторін – це я вже здогадався. Вони ж врізані. Четверту сторону не видать. Навіщо і фарбувати-то? Дрібниця, а в масштабах країни, як ви кажете, Імперії … ніхто і не знає скільки. А навіщо, запитаєте, фарбувати з трьох сторін, якщо бурабашкі-то всередині? А потім, що все продумано. Ящик-то, він зовні кольору хакі, а зсередини пролачен світленький, і струму його відкриєш, відразу видать, чи на місці бурабашкі. Тому як, якщо не на місці, і не помітив, то, сам понімашь … трохи вибоїна і – до ебамать …
– Таааак … ну, хоч заговорив по-людськи, а то наблатикался, розумієш … Ну і що? Ти мені про своє хуліганство …
– Як же ви не розумієте, товаришу капітан! Мене така гордість охопила. Прям навіч у вухах Гімн почув. Відчув себе тим вузликом і без ваших пояснень. А вони … щури штабні …
– Ну, до чого тут барабашки, блін твою мать!
– Бурабашкі. Іду я по секретному заводу, а там – стіни … редути … викладені з наших бурабашек фарбованих-пролачених. Акуратно, правда, складені – вязаночкі, утяжки, стикування … колодечкамі так … красиво навіть. Але під відкритим небом! Ось тобі і 4 відсотки. За що, як мовиться, боролися? Я запитував у тих, у цих … ніхто толком не знає. Одна стара комірниця говорить, привозять два рази на рік, а що для чого … і ніякі, говорить, вони не бурабашкі, а виріб ПСЯ-3-5-30/37. А мені так біля них … тепло, чи що … зупинюся, бувало, прасую, перераховую по скільки пов’язано, а де і сніг з-під нижніх вигріб … І раз вигрібаю, мотузка-то вже подопрела, даром, що промаслити – в сльоті- то роками … ось сама нижня Десяточка скраю і розсипалася. Розкотилися бурабашкі, а на кожній ім’я випалено – Зіна. Це ж я років вісім тому … і так прикро стало! Чесно скажу, заплакав. І начебто, як мовиться, скуповуючи чоловіча сльоза, а чую – дзюрчить. Я, як прокинувся, дивлюся, а там ці дві штабні щури поливають зі смкехуечкамі … прямо на бурабашек … Розлютився … Винен. Доповідь закінчено, товаришу капітан.
– Ну, гаразд, гаразд, заспокойся. І правда, сльоза … Вип’ємо давай, заллємо … Кххха! Всяк п’є, та не всяк крякне. Та … що не кажи, Імперія … І адже продумано все до дрібниць, все підігнано. Але тільки одна біда – не всі довіз. Адже напевно існує в якомусь закритому НДІ Средмаша цілий відділ, який спроектував цей виріб … пся крев, дріб 37 … В іншому НДІ розробили технологію виготовлення, в третьому додумалися, як розмістити замовлення, як організувати виробництво, хтось думає, як розпорошити ці замовлення, щоб жоден шпигун не зрозумів, як, де і, головне в що з’єднуються всі деталі … Не мудро, що десь відбувається збій – чи то в недопоставці, чи то в перевиробництво. І це не тільки у військових. Ніжок красивих он скільки, голова крутиться, а красивих шпильок не вистачає … А може і цей збій спеціально запланований, а? Щоб менше витріщалися, більше про Батьківщину думали? Та, мабуть, ти маєш рацію – ніхто не знає всього.
– Імперія, товаришу капітан.
– І є, сержант, можливість їй послужити і змити ганьбу кров’ю.
– Не зрозумів.
– Все просто. Сидіти б тобі вже в трибуналі, вироку в дисбат очікувати, та велено наш дивізіон не чіпати. Бо не для стрільб ти батарею готував, а … Включені ми до складу обмеженого контингенту. Завтра і відбуваємо для виконання свого інтернаціонального обов’язку.
– Це в Пакистан, чи що?
– Не то ти, сержант, читаєш, не то дивишся. В Народну Республіку Афганістан.
– Однією батареєю?
– Всім дивізіоном.
– Так адже одна шоста.
– Партія сказала – треба! Є час стругати барабашки, а є час відкривати ящики.
– Бурабашкі.

***

КАРТИНКА 3-я.Скали. Десятимісний армійська палатка здригається вітром. Упереміш зброю, цинки, шинелі. Сержанти Кучма і Тейліс періодично затягуються через кулак. Сержант рагу поруч з розпеченої буржуйкою періодично регоче.

– Ха-хах …
– Це ж який кайф!
– Що, так забирає? А мене, як завжди.
– Ні, кайф – без шинелі … тепло …
– Це так. Сто років так не сиділи, як вдома. Бувало, вітер виє, а ти на печі в спідньому, сильця майстрів …
– Ха-ха-ха …
– Гаразд, на зв’язок вийду, що з ним робити … Перший, перший, я восьмий, як чуєш, прийом. Зрозумів вас. Старший сержант Кучма на зв’язку. Особовий склад в караулі. У нас спокійно, але потрібна вертушка. Та ні, не двісті. Рагу захворів. Ніяк ні, не обкурився, але гірше.
– Ха-ха-ха … бурабашкі … ха-ха-ха …
– Ніяк ні, не обкурилися. Це рагу, з ранку вже. Є чекати на зв’язку. До зв’язку, перший … ну от, сказали чекати. Послали за военврачом.
– Військовий лікар що в цьому розуміє? І що йому скажеш?
– Так і скажу: пішов за мішком, скинутим з вертольота. Пішов нормальним, повернувся таким ось.
– Ха-хах-ха … імперія …
– Від радості, може? Дві доби мерзли, а тут раптом такий подарунок. Главно, по рации кричат – высылаем гвозди, два мешка. Нах, грю, нам два мешка? Печку, говорят, топить. Я сначала матерился, не понял. Опять, блин, за мат в эфире, вздрючат. А гвозди оказались ништяк. Шифровальщики херовы. Хотя, правильно, сказали б дрова, пришлось бы от духов отбиваться. Этим и дом протопить можно. В деревне отец набегается, пока дров добьётся. А тут с неба – на, блин.
– Да, дровишки, как на выставку. У нас пижоны камины такими топят. Из Швеции им спецом привозят.
– Чё? Дрова из Швеции? Охренели совсем?
– Ну. Друг перед другом… да, травка забористая, не то, что крышу сносит, но…
– Слышь, а нах, дрова ещё и красить? И лаком. Не, блин, смотри, сначала лаком, потом покрасили. С трёх сторон. Для маскировки, что ли?
– А-хах-ха-ха империя…
– Я думаю скоро пришлют Наставление по укладке дров крашеных в печи армейской.
– Ха-ха бурабашки ха-ха… империя…

***
КАРТИНКА 4-я. Морг. Капитан Удручевич, лейтенант Львов, оба в больничных халатах. С ними Зинка, военный фельдшер, периодически наливают.

– Эх, Зинуля, боевая ты наша подруга, выпьем напоследок! Я наловчился уже культяпкой-то.
– Ко всему привыкнешь, летёха. Да и со мной не напоследок, думаю.
– Да уж, земля круглая, давай, как всегда – за любовь! Хоть мне это уже и не грозит…
– Я вам всегда буду этим грозить, мальчики. Как же я вас люблю!
– Любишь, а уходишь. Вернее, выходишь.
– Судьба! За судьбу!
– Да… первый мужчина всё-таки.
– За мужчин!
– И за каких мужчин! Нам с ним не тягаться. Зам по тылу дивизии, метит в генералы.
– Вряд ли – академии не кончал, да и годы… скоро на пенсию.
– Ну, или в отставку генералом выйдет. Будешь ты, Зинуля, генеральшей.
– А ты его и в постели Касьянычем зовёшь?
– Не, не поверите – бурабашкой.
– Да… это он, конечно, здорово придумал. Пустыня… Многих от замерзания спас. Да и просто от простуды… А чё, правда, добру пропадать. Кто виноват, что когда-то производство начали, а остановить забыли.
– Кто-то виноват.
– А может, так и надо. Чтоб никто не догадался. Не нам судити.
– Эх, мальчики, всё бы вам лишнего не судить. Вот из-за этого вы и члены порастеряли.
– У меня-то цел, правда, мацать нечем.
– Ладно, тебе я и так дам, а вот Рагуева жалко.
– Я ж и говорю, не надо лишнего судить. Пойдём, сходим к нему.
– Пойдём… А может, ему сейчас лучше всех? Смеётся, не плачет же.
– Вчера серьёзный был. Дізнався. Только ты, говорит, Зинка мне помочь можешь. Попросил стамеску зачем-то.
– А меня – лак.
– А меня – краску.
– Зачем, ему всё это? Ну, сейчас и спросим. Пришли уже. Рагуев где, не подскажешь, сестрица?
– Да вон его к забору откатили. Нравится ему там.
– Сержантик мой милый, дай же я тебя поцелую. Только слюнки вытру. Не смеёшься уже. Молодец, на поправку пошёл. Вот тебе, что просил.
– А вы?
– Ось.
– Получите, распишитесь. І що?
– Что-что. И я времени не терял. Вот от забора штакетину отломал. Хороший забор. Липа. Ща налущу, потом пролачу. Просушу. Покрашу.
– И на кой это тебе?
– Империя сгорела. Будем восстанавливать.

З А Н А В Е С
2.12.09, СПб.

ИМ одобрено