Але ми, сплячи, хочемо спастися й тому знемагаємо в скорботах; тоді як ми повинні б були дякувати Богові і вважати себе блаженними, що сподобилися трохи поскорбеть тут, щоб там знайти малий спокій. І Євагрій [Понтійський] говорив: «Хто не очистився ще від пристрастей і молиться Богу, щоб швидше вмерти, той подібний людині, яка просить теслю швидше порубати одр хворого». (Авва Дорофей «душекорисної повчання і послання», Повчання дванадцяте, Про страх майбутньої муки і про те, що бажає спастися ніколи не повинен бути безтурботний про своє спасіння, стр 149)

Коли ж душа вийде з тіла, вона залишається одна з пристрастями своїми, і тому завжди мучиться ними; зайнята ними, вона обпалюється їх заколотом і мучиться ними, так що вона навіть не може згадати Бога … (Авва Дорофей «душекорисної повчання і послання», Повчання дванадцяте, Про страх майбутньої муки і про те, що бажає спастися ніколи не повинен бути безтурботний про своє спасіння, стр 149)

Так і пристрасна душа завжди мучиться, нещасна своїм злим навичкою, маючи гіркий спогад і томливе враження від пристрастей, які безупинно палять і обпалюють її. (Авва Дорофей «душекорисної повчання і послання», Повчання дванадцяте, Про страх майбутньої муки і про те, що бажає спастися ніколи не повинен бути безтурботний про своє спасіння, стор 150)

Тоді й саме викриття совісті, і саме спогад про зроблене, як ми сказали вище, буде нестерпніше незліченних і невимовних томлінь. (Авва Дорофей «душекорисної повчання і послання», Повчання дванадцяте, Про страх майбутньої муки і про те, що бажає спастися ніколи не повинен бути безтурботний про своє спасіння, стр 151)