Сумно.

Японська поліція офіційно класифікувала інцидент з російською дівчиною, знайденої сьогодні мертвою в одній з квартир житлового будинку в центрі японського портового міста Йокогама, як вбивство. Про це сьогодні повідомили місцеві правоохоронні органи.

За повідомленням японської поліції, дівчина померла від численних ножових поранень у груди та живіт. У квартирі знайдена реєстраційна картка цієї 19-річної дівчини, однак її ім’я поки не повідомляється. Сусіди стверджують, що вночі з її квартири доносилися гучні крики сварки. Поліція з’явилася в квартиру трохи пізніше трьох годин ночі після дзвінка від японця, службовця однієї з приватних компаній, який повідомив, що його знайома, громадянка Росії, порізала руку ножем. Зараз ця людина дає свідчення.

Житловий будинок, де стався інцидент, розташований в одному з найжвавіших районів Йокогами, там знаходяться численні магазини і розважальні заклади. Кор. ІТАР-ТАРС в Токіо Василь Головнін

Ватажок темної сторони імператор Хірохіто був особисто стурбований тим, що сини Мікадо, Годована на ворожих харчах, стануть сильним ідеологічною зброєю … а тому Наприкінці липня 1944 року товариш Хірохіто особисто відправив наказ, який закликає цивільних осіб на острові Сайпан покінчити життя самогубством. За цей Дас Відер пообіцяв, що всі Чубак, які накладуть на себе руки, отримають статус Штурм-Трупер, загиблих в боротьбі з джедаїв.

Генерал Hideki Tōjō вирішив сначалал, що імператор звалився з дуба, і затримав наказ до 30 липня 1944 року, але проти темної сторони не попреш, і наказ був відданий.

Крім того, синам Мікадо мерзенно набрехали, що в полоні над ними будуть спочатку знущатися, а потім вб’ють. Про згущене молоко і шоколад для військовополонених японцям ніхто не сказав …

Більше 1000 японців дружно покінчили життя самогубством, причому популярними для цього місцями стали “Suicide Cliff” і “Banzai Cliff”. В цілому загинуло понад 22 тисяч цивільних.

Законно обраний Президент Республіки Південна Осетія Алла Джиоева, штаб якої був захоплений штурмом 9 лютого, з Цхінвальського лікарні звернулася із заявою до тимчасово виконуючого обов’язки глави республіки В.Бровцеву з вимогою дати пояснення цим і наступним діям.

Виконуючому обов’язки Президента РПО р. Бровцева В.

обраного Президента РПО Джіоєвим А.А.,
м. Цхінвал, Радянська, 41

ЗАЯВА

Г. Бровцев! Думаю, дипломатична форма, «шановний» після всього глумління наді мною досконалого вже недоречна. Звертаюся до Вас з тим, щоб як вищий на даний момент особа Ви дали мені відповідь на ряд запитань:

1. Хто і з яких мотивів дав наказ штурмувати мій штаб за адресою м. Цхінвал, Чкалова 10, трощити там все, морально і фізично знущатися особисто наді мною і моїми соратниками, волочити мене як мішок картоплі?

2. З якої причини було побито і затримано в штабі страждаючий серцевими захворюваннями Кокоєв Ю.Ш., читати Р., Коза А.?

3. 9 лютого в 18:30 слідчий Генпрокуратури РЮО Плієв А.Г. самоособисто приніс мені повістку, за якою я викликалася 9-го в 18:30 в якості свідка у позначене заклад. На прохання пред’явити відповідну постанову отримала відмову. Пропозиція провести допит у вільній кімнаті також було відхилено. Подальше інтерв’ю даного чиновника мають під собою ще цілий ряд злочинів, як свідомо помилкова інформація, прослуховування особистих телефонів, провокування зіткнень і т.д.

Виставлена ​​озброєна охорона в Республіканській лікарні з моменту мого вступу і до сьогоднішнього дня має якесь призначення – яке воно?

І останнє! Що я порушила? У чому полягає конкретно моя вина і вина моїх прихильників, 56,7% виборців Південної Осетії?

До цих пір я завжди просила у Вас відповідей, яких так і не дочекалася. Тепер я вимагаю відповідно до регламенту дати мені відповіді на всі 4 адресованих Вам послання.

Попереджаю Вас, що як громадянка Росії притягну всіх винних, включаючи Вас, до суду в Росії, а якщо треба буде – в Страсбурзі.

А.А.ДЖІОЕВА

м. Цхінвал, 13.02.2012

PS Оскільки ми живемо в державі, де закони зневажаються тими, хто їх зобов’язаний захищати, прошу всі здорові правозахисні сили підняти голос на нашу підтримку.

Інет вирує. Міністр Фурсенко (після договору та договору наголос у прізвищі зазначеного діяча теж можна ставити довільно) активно впроваджує нові освітні стандарти. Його зам. - Отака мадам Стороженко азрамаского розливу з властивою хабалки манері звинувачує противників стандарту в тому, що вони його не так прочитали. Дивно, але навіть журнашлюхі з РТР висловили вельми жорстке здивування: чому державна мова не входить в обов’язкову частину стандарту (мабуть і до них зайшов   привид лабродора Коні) … І   що ж буде в підсумку?   Та нічого … практично всі професійне співтовариство кричало:   «Заберіть цього м … ка. Приберіть ЄДІ!! ». Ну природно в більш м’якій формі. І   що?   І нічого. Льотчик-піаніст Вова все залишив   як є, і все покірно йдуть здавати це саме ЄДІ. Немає нічого дивного, що і тепер освітні стандарти будуть продавлені. А освіта в її радянській формі,   висхідній ще до гімназій кане в лету. Всі спроби змінити ситуацію   в рамках   того що пропонують:   збір підписів,   пікети, відкриті листи все це абсолютно неефективно. Листи і підписи   будуть …   немає не викинуті, а переправлені у відповідні служби для створення бази неблагонадійних   громадян, пікети – в кращому випадку проігноровані або   розігнані як екстремістські. Власне щаз   перед   думаючої частиною   суспільства стоїть   досить складне завдання. Традиційно   саме держава оплачувала освіту,   розглядаючи його як стратегічні інвестиції. Але россиянских держава платити не хоче. А хоче, щоб   платили громадяни. Логіка прямої боротьби призведе до того що описано тут. Тобто по суті привести   до   того до чого рвуться нинішні реальні пацани у владних   кріслах: нічого не роблячи і ні за що не відповідаючи знімати пінки. Значить потрібен інший механізм,   дозволяє як мінімум зберегти рівень освіти. У самих   загальних рисах єдиний скільки-прийнятний спосіб   полягає у створенні альтернативної системи освіти до якої формально ні водій калини ні його вірний міністр не будуть мати ніякого відношення,   особливо фінансового. Тобто   щаз   всі школи на государсветнном Кошта.   Естесвенно,   що досить перекрити краник і все.   А що перекривати якщо формально якусь установу або   навіть не установа, а незрозуміло, що-якась аморфна структура навіть не школа?   Та й живе з грошей, неполучаемих від россиянских   властей? Нічого. А якщо   ця НЕШКОЛА асоційована з якимись НеВУЗамі (адже щаз   для навчання по ряду спеціальностей в принципі навіть ходити не треба в інститут)   те, що залишається робити?   Рособрнадзора   тут взагалі не приделах. Одна надія не херрполіцаев,   тобто   на силове закриття даних   установ.

Природно виникає ряд питань, на які я постараюся дати ряд   загальних   відповідей:

А). фінансування самого процесу. Фінансування цілком можна   різко скоротити   за рахунок улюбленого нанопрезидентом дистанційної освіти. Далі – потрібно думати.

Б). Загальна доступність. На жаль, але це міф.   Ряд   діточок і їх   батьків за визначенням   не хочуть вчиться.   І не будуть. Широка варіабельність всередині популяції сприяє її збереженню   при несприятливих   умовах: див. тут   і тут. Частина, безумовно, можна стусанами сподвигнуть до навчання.   Але це тільки частина.

В). дипломи не держзразка. Власне   тут ми виходимо на те, що навіть щаз   відбувається наступне.   Що є диплом? - По суті, довідка що подавець оной не дурень,   або   якщо говорити досить пафосно: володіє необоходимо компетенціями. І   за це ручається держава. Як воно ручається ми всі знаємо. А тепер уявімо,   що буде якщо створюється якийсь центрі незалежного тестування. За типом того що щаз   є у великих   корпорацій. Він просто є,   він ні на що не претендує,   але результати цього тестування оцінюються бізнесом вище,   ніж бимажка з фурсенковского Вузу.

І ось тут ми виходимо на ключовий момент -   необхідна наявність бізнесу зацікавленого в головах, а не   в жопогреях. Але в умовах   путіномікі створення такої справи практично неможливо,   а значить потрібна якась особлива бізнес-система,   можливо навіть з альтернативними фінансами. Але це окрема історія на якій я зупинюся.

П.С.обратіте увагу на таку красу: податок на житло,   зростання податків на бізнес,   освітні стандарти, зміни в режим прописки і житловий кодекс та багато іншого.   І це помітимо   в передвиборний рік.   А що ж тоді буде після виборів? ..

П.П.С. забув посилання розставити. тепер все пучком.

Скоро   9 травня. Як відомо доброю традицією ліберальної громадськості повідати про те як СРСР   завалі ворога трупами. Не можу не потримати цю славну традицію. Адже кривавий упир сталін   не тільки в СРСР   до і дотягнувся навіть до африки. Але для початку по порядку. Природно скористаємося педівікііей. Порядок цифр я вважаю цілком достовірний

«Гельб»   Гермнія-Франція 1:2.32 (по вбитим і пораненим)

«Вайс»     Німеччина-Польща 1:4.87 (по битим і пораненим) 1: 6.28 за вбитим. Вже відчувається вплив вусатого упиря.

Африканська кампанія (зауважте   виграна союзниками)   1:3.67 (убиті німці проти убитих   англосаксів). І   до африки гад   дотягнувся.

Тепер   беремо дивовижні дані надані ось цим персонажем le_trouver з посиланням на іншого відомого діяча   і отримуємо,   що обсяг безповоротних втрат СРСР   по відношенню   до німецьких повинен становити близько 10 млн. Ну не можуть же бути   тупі совки   носопиркі бути більш ефективними ніж   світочі демократії. Крівешеев заявляє про понад 6 млн   убитий і померлих   від ран + більше мільйона неврахованих у перші місяці війни. Поділивши цю суму   на коефіцієнт ефективності успішних   англо-американських   полководців в африканську кампанію   отримай 2 млн.   втрати у німців на східному фронті. Виходить.   Що якщо цифри німецьких   втрат вбитими та померлими від ран виявляться більше цієї цифри,   то т. Сталін закидав   ворога трупами,   але не своїх   солдат   а англійців,   американців,   і особливо поляків.   Ось який упир.

Одна з світлий мрій наших лібералів – це окупація Росії як історичного непорозуміння. Приводи подають самі різні. Раніше було модно боротьба з крано-коричневими. Тепер маскуються під маскою націоналістів чекають вітер зносять путина з його молодими і ефективними. Але що відрізняє ліберала так це те що окупація непрімено повинна бути із Заходом. США і НАТО – саме воно. Але ось що подумалося. Якихось 70 років тому СРСР надав величезну послугу одній країні. Колись велика імперія була розвалена і окупована. там де не було окупантів були маріонеткові правителі. Подекуди шарудить партизани. Радянські танки швидко виперли окупантів, і після передали владу місцевої комуністичної партії. І ось через роки Китаї можна б і повернути боржок. так чому ж наші “націоналісти” не розглядають саме китайський варіант окупації? Не закликають НВАК на голови медведпутов. Тим більше що в китаї найдемократичніші розстріли (аж до заммміністра здається) і члени самі здогадайтеся якої партії довго під китайською окупацією довго не проживуть. чого не можна сказати про натовської .. Так чому ж???

Одна з світлий мрій наших лібералів – це окупація Росії як історичного непорозуміння. Приводи подають самі різні. Раніше було модно боротьба з крано-коричневими. Тепер маскуються під маскою націоналістів чекають вітер зносять путина з його молодими і ефективними. Але що відрізняє ліберала так це те що окупація непрімено повинна бути із Заходом. США і НАТО – саме воно. Але ось що подумалося. Якихось 70 років тому СРСР надав величезну послугу одній країні. Колись велика імперія була розвалена і окупована. там де не було окупантів були маріонеткові правителі. Подекуди шарудить партизани. Радянські танки швидко виперли окупантів, і після передали владу місцевої комуністичної партії. І ось через роки Китаї можна б і повернути боржок. так чому ж наші “націоналісти” не розглядають саме китайський варіант окупації? Не закликають НВАК на голови медведпутов. Тим більше що в китаї найдемократичніші розстріли (аж до заммміністра здається) і члени самі здогадайтеся якої партії довго під китайською окупацією довго не проживуть. чого не можна сказати про натовської .. Так чому ж???

Оригінал узятий у sajjadi в Американська демократія прийшла в Дамаск Сьогодні з’явилися перші ознаки того, що американська демократія прийшла в Дамаск, столицю Сирії.
Упевнений, ви запитаєте, що це означає? Нескладно зрозуміти, якщо провести короткий огляд сучасної історії. Що ж означає «американська демократія» для інших людей і народів? Вона означає:

1) Вбивство американських індіанців і конфіскацію їх земель – щоб у США запанували мир і демократія.

2) Бомбардування і вбивства в’єтнамців, щоб захистити їх від комунізму – і сприяти поширенню Демократії та свободи!

3) Захоплення в полон африканських негрів і транспортування їх в США в якості рабів, де їх мучили і гнобили виключно через іншого кольору шкіри.

4) Вбивство 100000 іранців – просто тому, що ті не оцінили принад Американської Демократії та побажали витіснити американців зі своєї країни.

5) Вторгнення до Іраку з метою усунення такої небезпеки, як зброя масового ураження, ніколи не існувало в дійсності; при цьому 1 млн. безневинних людей були вбиті і поранені.

6) Напади на мирні оселі і вбивства жінок і дітей просто заради розваги – як це нещодавно сталося в Афганістані.

Сьогодні ми спостерігали чергову спробу американських маріонеток встановити демократію в Сирію – шляхом вибуху бомби в Дамаску, в результаті чого загинуло 27 осіб.

Попереджаю реакційні арабські режими регіону по-дружньому. У вас є прислів’я, аналогічна російській: «Хто риє яму іншому, сам у неї потрапить!». Що ви дозволяєте США «законно» творити в Сирії – то дуже скоро буде «законно» творитися і у вашій власній країні!

Оригінал узятий у d_v_sokolov в Про десовєтизації Правильний матеріал від історика А.Зубова про те, що представляє в ідейному і духовному аспекті пострадянський соціум. На прикладі РФ. Як сильні не те що “рудименти” радянщини, а сама вона в загальному і в цілому. За час існування мого журналу мені кілька разів ставили роздратовано питання: “так навіщо це все потрібно?”, “Справа все минуле”, “охота воювати з мертвої радянщиною” і т.п. Немає ні найменших сумнівів, що ті, хто озвучує подібне, як мінімум не бажають подивитися в обличчя фактам. А факти такі: подобається це кому чи ні, але через понад 20 років з моменту номінального краху режиму населення колишніх республік СРСР живуть в оточенні радянських символів і дат. І це тільки один з аспектів. По суті, багато з того негативу, що ми зараз маємо – все це в значній мірі наслідки тієї негативної селекції, яку впродовж десятиліть вели комуністи. Є лише в другу і навіть у третю чергу партією, а в першу чергу представляють собою організоване злочинне співтовариство (на першому етапі навіть з вираженим ухилом у сатанізм). Саме тому тема десовєтизації і відмежування від радянської традиції на сьогоднішній день продовжує зберігати актуальність.
__

   А.Зубов.Вибор минулого: Звідки нам плисти
  
Громадянське політичне співтовариство має міцну основу тільки тоді, коли в ньому існує згода щодо головних державотворчих принципів. У Великобританії це Велика хартія, королівська влада, парламент, у Франції – Декларація прав людини, визнання революції 1789 р. початком сучасної державності, республіканська форма правління; у США – це війна за незалежність, конституція 1787 р., Білль про права, принцип союзного держави. У кожній з цих країн пройшли десятиліття, а то й століття, поки ці принципи встановилися, утвердилися в суспільстві, стали всіма визнаної його основою. Що робити нам? Чекати десятиліття і століття? Сподіватися на диво і російське «авось»?

Але, по-перше, чого чекати? Загального визнання норм Конституції 1993 р.? Приватизації 1992-го? Рокіровки 2012-го? Мало кого це зараз влаштує. По-друге, в нинішній динамічний час багатьох десятиліть у нас в запасі, швидше за все, просто немає. І по-третє, навіть сподіваючись на диво, треба й самим не зівай. Самим думати, самим трудитися над нашим майбутнім і … над нашим минулим.

Так, над минулим. Тому що саме минуле, ті самі древні хартії, біллі, конституції, декларації – це фундамент теперішнього і майбутнього. А який фундамент, така і вся споруда – згадаймо євангельську притчу про будинку, побудованому на піску. І ще згадаємо слова апостола Павла, що апелює до простої життєвої мудрості: «які коріння, такі й віти, який стовбур, такі й плоди», «з тернини не знімають смокви».

Ми дивуємося, що після 1991 р. у нас швидко склалося держава шахраїв і злодіїв. А навіщо дивуватися? Хіба до 1991 р. в Росії була держава чесних і благородних народолюбців? Хто був таким? Брежнєв, Хрущов, Сталін чи настільки улюблений паном Путіним «товариш» Андропов? Нас намагаються надути на виборах, брешуть в обличчя – а що, ми вже зовсім забули про вибори без вибору і 99,9% за єдиного кандидата «єдиного блоку комуністів і безпартійних»? Ми обурюємося «прихватизацією» власності 1992-1996 рр.. і її подальшими нескінченними переділами – а що, для тих, хто правив в Росії до Єльцина, власність була священна і недоторканна? Може бути, для Леніна вона була такою або для Сталіна під час колективізації? Чому ми сподіваємося, що, продовжуючи Радянський Союз, ми побудуємо демократичну державу, в якій є непорушним будуть дотримуватися політичні та майнові права людини?

А хіба ми продовжуємо Радянський Союз? На жаль, так. І фактично, і юридично. «Геополітичні перетворення 1991 р. не привели до зникнення СРСР як суб’єкта міжнародного права. Незважаючи на зміни території, протяжності кордонів, розмірів населення і т. п., держава під назвою «СРСР» не припинило, а продовжило свою міжнародну правосуб’єктність під назвою «Російська Федерація» – це з довідки правового департаменту МЗС Росії 2006 р. Але мова йде не тільки про право міжнародному. Всі радянські закони продовжують діяти в сучасній Російській Федерації, поки їх не заміщає нова правова норма. Відзначимо, що жоден закон дореволюційній Росії в нинішній Росії не діє. Між Росією нинішньої і дореволюційної правова безодня, між радянської і нинішньої – континуїтету. Це про право. А в повсякденному житті і того більше. Радянська компартійна еліта, офіцери радянської таємної поліції продовжують керувати Росією і через 20 років після кінця СРСР. Національними скарбами, землею, палацами, нафтовими полями, золотими копальнями розпоряджаються ті, хто зумів заволодіти ними після 1991 р. Розпоряджаються так, як ніби вони ніколи нікому, крім абстрактного «радянського народу», не належали. І всюди, в кожному селищі, у кожному містечку – Леніни, Дзержинського, Кірова, творці того режиму, який продовжує нинішня РФ.

Чи варто після цього дивуватися, що ми постійно скочуємося до диктатури в політиці, не маємо гарантій приватної власності, що наше громадянське достоїнство ні в що не ставиться владою? У нас як би республіка, як би Конституція, як би вибори, як би ринкова економіка. Все як би, все не справжній.

Можна, звичайно, сподіватися, що через сотню-півтори років ми станемо нормальною країною і виправимо родової вада – «шкода тільки жити в цю пору прекрасну …» Але і тут гарантій ніяких немає. Може, через сто років і зовсім не буде держави Україна на просторах північної Євразії. Втім, є шлях виходу з комунізму незрівнянно більш короткий, багаторазово випробуваний і вже призвів до відчутних позитивних результатів. Шлях цей – правонаступництво з докомуністичній державністю. Так вчинили всі країни Східної та Центральної Європи після 1991 р. І тепер вони в Євросоюзі, в НАТО, багато в шенгенській зоні, деякі – в зоні євро. Звичайно, Євросоюз і НАТО – це не Едем, але це незрівнянно більш надійний мир, ніж бідне, нестабільне, непрозоре і невільне простір післярадянської держав.

Відкрита чи для Росії подібна можливість руху вперед через повернення до дорадянської основі? Зрозуміло, так. Шлях цей не простий, але що хороше видобувається без праці і чого ми добилися, відмовившись у 1991 р. від правонаступництва з докомуністичній Росією? Перший президент Росії, пан Єльцин, зізнався, пішовши на спокій, що відмова від такого правонаступництва був великою помилкою:

«Ми б жили за зовсім іншими законами – не радянськими законами, побудованим на ідеї класової боротьби і обов’язкового диктату соціалістичного держави, а за законами, поважає особистість. Окрему особистість. Нам би не довелося заново створювати умови для виникнення бізнесу, свободи слова, парламенту і багато чого іншого, що вже було в Росії до 1917 р. До речі, була приватна власність на землю. А головне, ми, росіяни, зовсім по-іншому відчували б себе – відчували громадянами наново знайденої Батьківщини. Ми б обов’язково пишалися цим почуттям відновленої історичної справедливості! Інакше б ставився до нас і навколишній світ. Визнати свої історичні помилки і відновити історичну спадкоємність – сміливий, зухвалий повагу крок <…> Безперечні вигоди від такого рішення, такого повороту подій, мені здається, тоді, в 91-му, були нами, цілком можливо, упущені »(Б. Н.Ельцін. Президентський марафон. М., 2000. С. 196-197).

Багато чого можна додати до цього, але підкреслимо лише одне. Наше суспільство і наша держава зараз гостро потребують відновлення громадянської довіри, того, що юристи іменують легітимністю. Влада дуже багатьом здається брехливою, двадцятирічний експеримент державного будівництва – невдалим, а то й катастрофічних. Комуністи пропонують для зцілення Росії повернутися до «світлих образів» і методам Леніна і Сталіна. Для них це цілком зрозуміла риторика, цілком логічне умовивід. Дивно інше. Чому та частина російського суспільства, яка на дух не сприймає комунізм, прагне до політичних свобод, громадянського гідності, змагальної економіці, непорушності права власності – чому ці люди не роблять відправною точкою майбутньої Росії докомуністичній державу, в якій дійсно все це було чи творилося стрімко до 1917 р.? Ті тенденції, які настільки явно позначилися в Росії до кінця її докомуністичній існування, – включеність в міжнародні, в тому числі і військові союзи, дійсне поділ влади, відповідальний перед законодавчими зборами уряд, непорушне верховенство закону, ефективне самоврядування, гарантовані права володіння і успадкування власності , широкі громадянські, політичні та соціальні права, і все це не за океану, аматорськи запозичене, але склалося зусиллями багатьох поколінь російських людей – хіба це найгірша основа для майбутнього нашого розвитку в порівнянні з радянською тоталітарною псевдодержавними?

Правонаступництво – це не рух назад, не безплідна спроба другий раз увійти в ту ж саму річку, але рух уперед від правильно обраної стартової точки. Це органічна сполука тих двох начал, на яких тільки й може спорудити здорове державне співтовариство – з’єднання історичної легітимності й легітимності правової. Так у Великобританії, так у Франції, так в Сполучених Штатах. Так має бути і в Росії: «Не китайської же муром від людей відділені ми».

Зараз, коли Росія знову, як і в 1991 р., стоїть на роздоріжжі, ми, згадавши наш невдалий досвід першого старту в демократію, повинні ясно усвідомити – звідки слід нам плисти до чаемой мети.

Автор – історик, професор, відповідальний редактор двотомника «Історія Росії. ХХ век »
http://www.vedomosti.ru/opinion/news/1715237/otkuda_nam_plyt?full #

А ми знову поїхали легку коляску наглядати. Розважаємося ми таким чином. Приїхали, стало бути в Ярку, тому що магазин великий, вибір гідний і в суботу відкрито. Ну і стали дивитися.
А дивилися як? Усаджували Сару в обрані заздалегідь моделі колясок і дивилися чого буде. І що? Дівиця жалібно морщилася, кривих і поскулівала в пеговскіх “Арія” і “Пліко” (“Пліко” йшов по знижці, що робила його цілком прийнятним за ціною, правда модель двох або трирічної давнини, але яка в принципі різниця). Дівиця образилася в тіюлоне “Чікко” (але честноговоря, я б на її місці теж там образилася, какой то він був взагалі не справжній. На зображенні куди як більш представницький), правда був ще інший, “Чікко-Треві”, але йшов з саль – калем, а без вони його не продавали. Втім, дівиця відкинула і його. Тоді, я потрібно сказати, вирішила, що їй вже до чортиків набридло тестувати коляски. І тут ми підійшли до “Макларені”. Там були “Квест”, “Техно” і який – то ще “Техноплюстрібукви”. Найдорожчий, самий грунтовний, самий просторий і комфортабельний, завдяки матрацик і чохлу для ніжок і загальної, трохи більше масивної конструкції.
Посадили ми в нього Саріцу і … Дитина потягнувся, влаштувався зручніше і обдарував оточуючих найширшої посмішкою. Я вже побоювалася витягати її звідти. Витягну, а вона як закричить, а сьогодні ми його купувати були все ж не мають наміру. Але нічого, сооблазняясь на ручки в кінцевому підсумку.
Так що ось. Беремо курс на “Макларен плюстрібукви”. Ігде б узяти тих галявин перед будинком, щоб настригти на той “Макларен”? Ну нічого, час поки терпить. Саріца поки ще дівчина підйомна. Рюкзак наш друг знову ж.
А для повсякденних прогулянок, у нас наша коляска є.
Дівиця, як ми з’ясували, у нас волелюбна. Щоб тісно – ні-ні. Благо наша коляска велика і затишна. А ще ми кріслом задоволені. Дівиця теж. Ми її туди посадили, а вона посміхається. Аж розплачеться захотілося від щастя. У перші за чотири з половиною місяці ми спокійно посадили дитину в крісло. НЕ КУПУЙТЕ ДЕШЕВИХ Саль-КАЛЕЙ. Колясок напевно теж зовсім дешевих не треба. По можливості.