PostSkriptum.me
Сучасність, модерн, вдарили ісламський світ, в буквальному сенсі слова по самому хворому місцю – по органу, який, як передбачалося, повинен був гарантувати тріумф ісламу над декадентським Заходом: по матці.
Якщо на Заході “демографічна зима” характеризувалася повільним вторгненням, розтягнутим на 200 років, в мусульманському світі вона більш схожа на швидкісні заморозки. Іран, Туреччина, Алжир і Туніс намагаються повторити західний подвиг за двадцять років.
Ісламський світ знаходиться на межі самого швидкого зниження чисельності населення в історії. Ханья Злотник, дослідник демографічної статистики в ООН, на конференції в 2009 році заявила: “Це просто приголомшливо, з якою швидкістю падає рівень народжуваності в мусульманських країнах”.
Що відбувається можна представити у вигляді залізничної катастрофи: поїзди Ірану, Туреччини та Тунісу тягнуть локомотиви людей, яким зараз по 20-30 років. Вони народилися в сім’ях, у яких було по 5-6 дітей. Але “локомотив” врізався в демографічну стіну: у цих молодих людей лише по одному – два дитини. За нинішнім гігантським демографічним “бульбашкою” молодих арабів, чиє політичне приниження і фрустрації вилилися в “арабську весну” послідує набагато менший за чисельністю покоління.
Сьогодні найчисленніша вікова група в Ірані – 20-30-річні молоді люди. Але вони не відтворюються. Сучасна освічена молода іранка народилася в сім’ї, де у неї були шість-сім братів і сестер, але вона сама народить тільки одну дитину. Наслідком цього буде катастрофа. Сьогодні на кожного літнього іранця працюють дев’ять іранців. До 2050, коли “міхур” піде на пенсію, 60-річні іранці перетворяться в саму численну вікову групу – сім стариків на 10 працюючих іранців. Країна виробляє 4400 доларів ВНП на рік на душу населення – в 10 разів менше, ніж в Америці. Велика частина ВНП формується за рахунок продажів нафти і газу, які запаси яких кінцеві.
Боротися зі спадом населення вже пізно. Мати цієї 25-річної іранки вийшла заміж у 16-17, і до 25 у неї вже було п’ять-шість дітей. Сучасна іранка відтягнула заміжжя до 25, і присвятила самий родючий вік утворення і роботі.
Старіюче населення являє собою серйозну загрозу для міцних суспільств з усталеною системою соціального захисту. Для товариств зі слабкою системою захисту або зовсім без неї старіння являє собою національну катастрофу.
Ісламський світ повторить драму демографічної зими Заходу, але швидше, і з самими убивчими наслідками. Якщо багаті країни світу мають у своєму розпорядженні матеріальними засобами для пом’якшення демографічного удару, то мусульманські країни ними не володіють. Алжир, як і Іран, виробляє 4400 доларів ВНП на душу населення в рік, в той час як в Пакистані справи і того гірше – 1000 доларів на душу населення в рік.
Якщо нинішній рівень народжуваності збережеться, до кінця поточного сторіччя економічно активне населення (15-59 років) скоротиться в Західній Європі на 2/5, у Східній Європі та Східній Азії на 2/3, в Америці збільшиться на чверть. У країнах Європи з найменшим рівнем народжуваності населення скоротиться на 40-60%.
Колапс населення загрожує розладнати світову економіку і створює небезпечну політичну ситуацію. Східна Європи, і, перш за все, Росія вже зіткнулися з перспективою “спіралі демографічної смерті”. Економічно результатом того, що більша частина населення Європи і Азії перетвориться на пенсіонерів стане різке падіння виробництва і податкових зборів, з одночасним небаченим зростанням пенсійних виплат і страховок. Демографічна зима породить фіскальні руїни і соціальні хвилювання.
І навіть на цьому похмурому тлі те, що відбувається в мусульманському світі виглядає воістину страхітливо. У середньому по світу народжуваність скоротилася на 2,5 дитини на жінку за останні 50 років. В ісламському світі народжуваність скоротилася в 2-3 рази більше, ніж у всьому іншому. В Ірані народжуваність скоротилася на 6 дітей на жінку, в Туреччині – п’ять дітей на жінку, в Пакистані – більше, ніж на три, в Єгипті та в Індонезії – на чотири.
Більшість мусульманських країн не мають системи охорони здоров’я та соціальних фондів. Старі сподіваються на допомогу своїх дітей. Ті, кому зараз 60-70, мають по 5-6 дітей. В Ірані, Туреччині, Алжирі більшість літніх людей до середини століття будуть мати тільки одного працюючого дитини. Європа вже зараз бореться з фінансовими проблемами старіння населення. У найближчі 40 років середній вік європейця зросте з сорока до сорока п’яти. У більшості мусульманських країн зараз середній вік – близько 20 років, але до 2050 він зросте не на п’ять, як в Європі, а на двадцять років і складе 40. Мусульманські країни через півтора покоління виявляться в європейському геріатричному кризі. До 2070 частка старих в Ірані буде вище, ніж у Європі.
До 2070 року більшість мусульманських країн матиме більшу пропорцію пенсіонерів, ніж Європа. І економічний тягар виявиться набагато більш важким для стрімко старіючих мусульманських держав.
Падіння народжуваності в мусульманському світі пояснюється, перш за все, одним чинником: грамотністю. Грамотність – це поріг, що відокремлює традиційне суспільство від сучасності. У той момент, коли мусульманин вчиться читати, народжуваність падає нижче рівня відшкодування.
По всьому ісламському світу мусульманки, які отримали університетську освіту, народжують не більше дітей, ніж їхні європейські однолітки. Як тільки мусульманська жінка розриває узи традиційного суспільства, народжуваність падає – до 1-2, максимум чотирьох дітей у сім’ї.
Звичайно, ж, грають роль і інші фактори: уряд Бангладеш активно пропагувало контрацептиви. Відповідно, народжуваність знизилася до рівня 3 дитини на жінку – менше, ніж можна було передбачити в країні з 38-процентним рівнем грамотності. Соціолог Ерік Кауфман пише: “Контраст між Пакистаном і більш бідної Бангладеш дуже сильний. Лідери Пакистану набагато довше протидіяли політиці обмеження народжуваності, яку проводили їх менш піддані впливу фундаменталістської ідеології Бангладешські колеги”.
У Пакистані – приблизно такий же рівень грамотності, що і в Бангладеш, а народжуваність – близько 4 дітей на жінку, що корелює з рівнем грамотності. Винятком із загального тренду є найбідніші мусульманські країни з найменшим рівнем грамотності: Афганістан, Малі, Нігер і Сомалі.
Наступним чинником, що впливає на народжуваність, є релігійність, згідно World Values Survey. Чим частіше мусульманин відвідує мечеть, тим більше його сім’я. Третина турків ніколи не відвідувала мечеть (рівень грамотності -82%), точно також як чверть іранців (рівень грамотності – 82%). В обох країнах народжуваність нижче рівня заповнення. Для порівняння, тільки 20% єгиптян ніколи не були в мечеті, і рівень народжуваності серед них набагато вище – близько 3 дітей на жінку. У безграмотного Малі лише 3% опитаних не ходять в мечеть, і рівень народжуваності перевищує 5,5 на жінку.
Мусульманський світ опинився в пастці між двома крайностями. Деякі важливі країни – Пакистан, Єгипет, Бангладеш розпорядженні велику кількість населення, половина якого не вміє читати. У цих країнах спостерігається продовження циклу звичаїв традиційного суспільства, з високим рівнем народжуваності. Але ці країни не можуть прогодувати свою безграмотну половину, не кажучи вже про те, щоб надати їй роботу. Порочне коло крайньої убогості, неграмотності і загрози голоду створює постійний осередок соціальної нестабільності. На іншому кінці спектру – ісламські країни з високим рівнем грамотності, Іран, Туреччина, Алжир – і вони стоять перед обличчям ще більш спустошливого соціального провалу, який прийняв форму дефектної сім’ї і браку дітей.
Сучасність, модерн, вдарили ісламський світ, в буквальному сенсі слова по самому хворому місцю – по органу, який, як передбачалося, повинен був гарантувати тріумф ісламу над декадентським Заходом: по матці. Подібна нестійкість, однак, не робить ісламські країни менш небезпечними: якраз навпаки: якщо Європа звернулася до пацифізму, знаючи, що вона нічого не виграє від агресії, Іран стає все більш і більш войовничим, тому що знає – втрачати йому нічого.
Девід Голдман – редактор Asia Times. Його красиві графіки взяті з загальнодоступної статистики ООН, з прикладами якої можна ознайомитися, наприклад тут. Його ідеї є логічним висновком з статітстіческіх екстраполяцій ООН, достовірність моделей яких я оцінюючи ть не беруся.