Вже не перший день щільно в голові засіла думка: «хочу новий телефон».
Але просто телефон, звичайно ж, я не хочу, тому що все це вже набридло і на тлі трубок на андроїд виглядають просто дзвонилки.
Деякі, напевно, запитають, а чому саме Андроїд, а не якась інша Вісь? Все в принципі просто. Андроїд на сьогоднішній день – єдина Операційна Система, яка потіснила інші й пішла в маси, ставши доступною для будь-якого «кишені», чого не скажеш про те ж Яблуці, наприклад. Вибір просто величезний: від дорогущих Samsung і HTC до бюджетних варіантів Gigabyte.

І головний плюс, на мій погляд – це відкритість системи і простота в обігу. Взяти ту ж Сімбу, що називається, як згадаєш, так вздрогнешь: вже дуже закрита, завагався ці сертифікати, підписи, злом. У Сімби і софтвера не особливо й робити його було важко, а от під Андроїд ж валяти, кажуть, набагато легше. І цензури не особливо, як у Яблока .. роби, що хочеш, якщо руки з того місця ростуть ВФ7 не погано звичайно, але теж закрита і менш доступна, Яблуко закрито і надмірно дорого. ВМ не погано (я в принципі до цього дня ще користуюся), але знову для обраних і на сьогоднішній день здохла, а Андроїд пре і пре – зручно, народно, доступно і це все моє ІМХО.

Так про що ж я хотів сказати-то. Ааа. Ну ось, зараз я користуюся, як основним, телефоном з двома сімки, тому і смарт хотілося б теж з двома. Але тут якраз і встають деякі обмеження. Маю на увазі, що немає поки такого величезного вибору, якого хотілося б. Але зате серед бюджетників вже є, що доглянути, наприклад Gigabyte GSmart G1345. Трубка з Android 2.3 і всім, що повинно бути в сучасному смартфоні. Але найголовніше – це підтримка двох SIM-карт. Трубки від Gigabyte завжди були доступнішими за ціною деяких своїх аналогів, так що ціна мене в принципі не дивує.
Мені здається оптимально, якщо потрібно два в одному, не дорого і розумна система. Та й до того ж дорогого поки все одно ще нічого немає в цьому сегменті.

Загалом, підсумки поки не підводжу – думаю.

Російський національний рада таксі запропонував вітчизняним виробникам автомобілів зайнятися випуском спеціалізованих автомобілів-таксі. Направлено відповідну пропозицію було напередодні в Мінпромторг і Міністерство транспорту.

Як повідомляє «Авторадіо», в Росії вже з 2013 року планується випускати 200 000 автомобілів таксі кожен рік. Передбачається, що машини будуть відрізнятися збільшеним багажником і великий дверима для перевезення людей з обмеженими фізичними можливостями. Також автомобілі будуть оснащені супутниковою навігацією і доступом в глобальну павутину.

«Таких« фішок »буде багато. Необхідно прописати в законодавство поправки, які дозволили б встановлювати стандарти самим професійним співтовариством », – прозвучало з вуст виконавчого директора Національної ради таксі Станіслава Швагеруса.
Побудовані спеціалізовані таксі можуть на базі авто від Mercedes C-класу до Renault Logan, і навіть е-авто.

* Сьогодні ринок зовнішньої реклами став більш розвиненим і продовжує рухатися вперед. На сайті svneon.ru дивіться нові екстендери на щитах Москви і Санкт Петербурга – тут вам і неповторна яскрава зовнішня реклама, і гнучка цінова політика, і хороші знижки на обслуговування.

(Подобається мені ця моя замітка від 2007-го року).

Форум «ЛГ» – як дзеркало суспільних настроїв

Блискучого російського літератора Дмитра Писарєва нині призабули або сильно лають, а я з ним з юності міцно подружився і часто згадую його розумні думки. Так, в пам’ять глибоко засіло його міркування про відносність наших переваг.

Мислитель писав приблизно так: якщо один гастроном любить херес, а інший портвейн, то в світі не знайдеться критика, який міг би довести ясно і дотикове, що один з двох любителів прав, а інший помиляється. Але коли заходить мова про серйозне, ми приймаємо пісну фізіономію, стаємо на ходулі і говоримо високим стилем. Адже пора ж зрозуміти, панове, що загальний ідеал так само мало може пред’явити прав на існування, як загальні очки …

Студентом я виписав ці слова в заповітну зошит як довід проти нав’язування єдино вірного вчення. І думав: а якщо абвгдізм пояснить краще нашу сірячинна життя? Але за мислепреступленіе (як сумнів у безперечність класиків) отримав тоді по політекономії соціалізму «уд».

Життя підтвердило мою правоту: більшість сповідували марксизм-ленінізм швидко відмовилися від нього на користь меркантилізму-утилітаризму, який опинився більш прибутковим, ніж вчення про неминучу диктатурі пролетаріату. Але, як кажуть, «бороду-то я сбрею, але куди думки подіти?»

Віра, що у всьому завжди є єдино вірне рішення, людей не відпускає. Квазіліберали запевняли: одна політика правильна – всі відняти у держави і поділити між ефективними менеджерами. Тепер ось єдинороси доводять: єдино вони знають, як правити країною і як краще ділити наші спільні грошики. А комуністи упираються на старому.

Херес я згадую часто, потрапляючи на політичні суперечки. Скажімо, на інтернет-форумі «ЛГ» – страшні бої там. Збираються всі: від анархістів до якобінців (зійду народ в житті реальному – великої бійки не минути). Але довести один одному ніколи нічого не можуть: цінності різні. Більшість невдоволено політикою в країні, але як її змінити, не знають, бо ведуть боротьбу ПРОТИ.

Всіх злей на форумі продовжує розохочують Йосип Віссаріонович, навколо нього виникають теми: «І знову Сталін», «Росії потрібен новий Сталін?», «Народ ще більше хоче нового Сталіна». Справа навіть дійшла до «Уявіть себе на мить новим Сталіним». Перейми йдуть запеклі!

– Сталін підняв і мобілізував країну, навів у ній порядок і заклав фундамент для її розвитку, і не його вина, що країна дісталася тим …
– Сталінські каркаси виявилися гнилими, через 38 років після смерті «вождя» СРСР розвалився, і з диким тріском!
– Сталінізм XXI століття буде вищою формою народовладдя …
І апофеоз: «Виберемо нового Сталіна з учасників форуму». За якими критеріями, за якою логікою, неясно, може, так зараз жартують? Хоча спочатку начебто іронізували, але потім засперечалися всерйоз:
– Можна скільки завгодно кепкувати про «дядечкові Джо», але він майже єдиний в сучасній російській історії, хто зміг звалити на плечі всю відповідальність за нашу країну і несе її до цих пір.
– Не звалив, а звалив всю відповідальність на російський народ.
– Ми, старше покоління, були смирно виховані. Не змогли взяти вила і надавати жулью.
– Повернення комуністів до влади в Росії неминуче. Розмови про «необхідність Сталіна» не велися за Брежнєва. Вони ведуться зараз все голосніше – після 15 років капіталістичного жаху. На краю прірви Росію знову доведеться рятувати нам – більшовикам-сталінців …

Втім, є й ті, хто ні за «білих», ні за «червоних»: «Провокатори подначівают, а господарі провокаторів сміються над радянськими дурників, нічого не зрозумів і не розуміючими».

Такі словесні бійки – кожен день!

А ось тема, що називається, сьогоднішнього дня – «За кого будемо голосувати, панове?». Опитування непредставітелен – 32 особи (та й аудиторія у «ЛГ» особлива), але показовий: КПРФ – 43%, «не піду» – 18%, «не знаю» – 15%, СПС – 9%, «Єдина Росія» і «Яблуко» – по 6% («Справедливу Росію» в список ще не включили).

Але що цікаво. Крім войовничо-революційних на форумі піднімаються теми та конструктивні: «Як же нам облаштувати …», «Як змінити ситуацію в Росії на краще», «Головні проблеми РФ» … Але ось тут-то активності і не спостерігається. Авторитети – С. Кара-Мурза та А. Паршев. Пропонується їх вивчати. Рішення ж по-ленінському прості: «Капіталізм паразитує на залишках запасу міцності радянської інфраструктури життєзабезпечення. Залишилося трохи. А ремонтувати-то не можна – лібералізм не дозволяє вкладати гроші в вічну мерзлоту! »Потерпимо, загалом, поки події створюють революційну ситуацію, а потім знову -« Сміливо ми в бій підемо! »

Втім, багато учасників форумів – добрі порядні люди, щиро переживають за країну. Мріють про відродження і повернення світової сили і слави. Але чому вони впевнені, що розуміють правильно, як насправді організовані світове співтовариство і влада в ньому?!
Форум «ЛГ» нерепрезентатівен для соціологічних виводів, але загальні уявлення про настрій інтелігенції можна зробити. Адже не тільки тут сильно прагнення до спрощення розуміння минулого, сьогодення і майбутнього країни і світу.

Взагалі в російському розумовому полі мало нетривіальних думок, що задовольняють рівнем складності виниклих проблем. Для того щоб максимально наблизитися до їх розуміння, необхідно радикально переосмислити буквально ВСЕ, вміючи засумніватися у ВСЬОМУ – вже дуже багато накопичилося «дези» і спотворень. Але чи багато хто на це здатні, коли думки більшості сильно обтяжені злобою дня і корисливими інтересами? Простіше сперечатися. А декому за це добре платять. Наприклад, на телебаченні.

Стаття опублікована в “Літературній газеті”: № 17-18 (25-04-2007)

Наводжу мій коментар у стрічці обговорення статті Заура Газієва “На лінії вогню” в блозі Нарімана Гаджиєва:
Потрібна політична реформа.
Без докорінної політичної реформи проблему не вирішити і війну не зупинити. Тут дуже до речі привели цитату з Мейланова.
Реформа потрібна на федеральному рівні. Необхідно дозволити створення не тільки федеральних, але й регіональних політичних партій. Дозволити формування виборчих об’єднань партій. Регіональні партії самостійно повинні мати можливість брати участь у виборах відповідних регіональних органів влади, а на федеральному рівні – шляхом входження у виборчі блоки з федеральними партіями.
Треба кардинально реформувати відомство Чурова (і самого Чурова і йому подібних там не повинно бути і близько!), Перетворивши його з органу, що імітує вибори і малює потрібні владі гарні цифри в орган забезпечення чесних виборів.
Відновлення інституту виборів на всіх рівнях влади і забезпечення їх чесного проведення на всій території країни – це необхідно для відновлення легітимності влади.
А відсутність легітимної влади, що користується довірою громадян, – поживний грунт екстремізму та протистояння в суспільстві.
Держава повинна жорстко позначити свій світський характер. Але при цьому мені здається правильним зняття заборони на формування партій за етнічною чи конфесійною ознакою. Я б в таку партію не вступив, і голосував би тільки за світську демократичну партію. Але тим, хто мислить інакше, треба дати право на об’єднання у відповідні партії. Але навіть у випадку приходу до влади в результаті виборів етноконфесійної партії має бути на конституційному рівні заборонено демонтувати інститути світського демократичної держави.

Мій брат Арслан Ганієв – людина скромна і без комерційної жилки (з чим пов’язано також і те, що його талант винороба не трансформувався в відповідне статусу матеріальне благополуччя).

Але я можу сказати за Арслана, що він без перебільшення один з самих (а можливо, що й самий) кращий, досвідчений і кваліфікований технолог – винороб у Росії.

Він уже майже сорок років (з вересня 1972 року, після закінчення Краснодарського політехнічного інституту) працює в Кизлярі за фахом, бригадиром, начальником вінпункта, технологом – виноробом, головним інженером.

На базі винрадгоспу «Кізлярскій», куди молодим фахівцем в 1972 році прийшов Арслан, зараз створено Науково-виробниче підприємство «Віскі Росії».

Він дуже ревно ставиться до якості виробленої продукції, до неухильного дотримання технології по кожному сорту напою. Я сам завжди віддаю перевагу вина і коньяки арслановского виробництва, так як багатьом іншим не завжди є довіра. Подивіться також матеріал про Арсланом в журналі «Російська горілка плюс», № 3 за 2011 рік, стор 24-25.

Днями в Москві пройшов XV Ювілейний Міжнародний професійний конкурс вин і спиртних напоїв під егідою Міжнародної Організації Винограду і Вина (МОВВ). Була представлена ​​продукція 15 країн світу. У найпрестижнішій номінації «Вина» на конкурсі ГРАН-ПРІ і Золотої медалі удостоїлося твір Арслана Спеціальне колекційне вино Терское десертне.

Арслан може годинами, дуже захоплено і цікаво розповідати про кожного зі своїх напоїв. Він ставиться до своєї справи як до мистецтва. Постараюся періодично інтерв’ювати Арслана і давати в блозі його розповіді про вироблених їм винах і коньяках. А попереду – ще випуск і віскі. Якісного віскі, бо неякісну продукцію Арслан не виробляє за визначенням.

У _kolbasa цитату про лікарів прочитав
Мрія російських лікарів – щоб бідні ніколи не хворіли, а багаті ніколи не одужували. М. Задорнов
Кращий лікар той, хто знає марність більшості ліків. Б. Франклін

Лікар повинен володіти поглядом сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева. Авіценна

Самий чудовий лікар – природа, хоча б тому, що виліковує три чверті всіх хвороб і ніколи не відзивається погано про своїх колег. В. Шербюлье

Розбійник вимагає: гаманець або життя. Лікар віднімає і гаманець і життя. У. Шекспір

Доктора – це ті, хто прописують ліки, про які мало знають, щоб лікувати хвороби, про які вони знають ще менше, у людей, про яких вони не знають взагалі нічого. Вольтер

Якщо хворому після розмови з лікарем не стало легше, то це не лікар. В. Бехтерев

Якщо лікар не може принести користі, нехай він не шкодить. Гіппократ

Час – самий вправний лікар: воно зцілює хворобу або забирає її з нами. П. Буаст

Якщо хворий дуже хоче жити, лікарі безсилі. Ф. Раневська

Від лікарів і вчителів вимагають дива, а якщо чудо станеться, ніхто не дивується. Марія-Ебнер Ешенбах

Якщо людина сама стежить за своїм здоров’ям, то важко знайти лікаря, який знав би краще корисне для її здоров’я, ніж він сам. Сократ

Лікарю зовсім не обов’язково вірити в медицину – хворий вірить в неї за двох. Жорж Елгозі

Лікарів ненавидять або з переконання, або з економії. Марія-Ебнер Ешенбах

Мистецтво медицини полягає в тому, щоб допомагати пацієнтові коротати час, поки природа виліковує хворобу. Вольтер

Дивна річ: я завжди можу розібрати рахунок, який виписав лікар, і ніколи не можу розібрати рецепт. Фінлі Данн

Одна з переваг бідності: лікар вилікує вас швидше. Френк Хаббард

Назустріч 70-річчю, в єдиному пориві!

Автор: Леннон. Виконавці: John Lennon with Plastic Ono Nuclear Band, Little Big Horns and Philharmanic Orchestrange.

Дата запису: липень-серпень 1974   Дата випуску: 4.10.1974 р.   Увійшла до альбому “Walls and Bridges” (1974). Музиканти:   John Lennon – vocals, acoustic guitar (під псевдонімом Dr. Dream)

The 44th Street Fairies: Lennon, May Pang, Lori Burton, Joey Dambra – backing vocals

Ken Ascher – clavinet, Jesse Ed Davis – guitar, Nicky Hopkins – electric piano, Arthur Jenkins – percussion, Jim Keltner – drums, Bobby Keys – saxophone, Eddie Motau – acoustic guitar, Klaus Voormann – bass guitar.                                                                      На думку Леннона, цифра 9 грала в його житті роль якогось символу. Вона супроводжувала багато моментів його життя, починаючи від дня його народження (9 жовтня) і кінчаючи ДР його сина Шона (теж 9 жовтня).

Перші п’ять років свого життя він прожив у будинку № 9 по Ньюкасл-Роуд (Ліверпуль).

У студентські роки Джон їздив в Художній коледж на автобусі № 72 (7 +2 = 9).

Одна з перших пісень Леннона називалася “One After 909″ (Ще його твір з дев’яткою в назві – “Revolution 9″)

9 листопада 1961 Брайан Епштейн вперше прийшов в «Каверна» і побачив Бітлз.

9 травня 1962   відбулася зустріч Епстайна з Джорджем Мартіном.

9 листопада 1966 Джон познайомився з Йоко Оно. У приспіві його пісні “Give Peace a Chance” 9 слів.

Коли в 1969 р. Джон змінив своє «середнє» ім’я   Унстон на Воно, те, як він зауважив, тепер у них з Йоко на двох виявилося дев’ять «про» (John Ono Lennon, Yoko Ono Lennon), а також дев’ять «n».

Джон написав пісню “# 9 Dream” в період розмальовки з Йоко (з цифр, складових дату її народження – 18 – теж складається 9), сподіваючись, що магічна сила цифри 9 допоможе їм знову з’єднатися.

Коли Джон був застрелений біля свого будинку в Нью_Йорке (на Західній 72-й вулиці 7 +2 = 9)   8 грудня. 1980 р., в Англії було вже 9 ​​грудня. R oosevelt Hospital, куди доставили вмираючого Леннона, знаходився на 9 авеню.   

Цікаво, що сингл “# 9 Dream” в США дійшов до позиції № 9!

Найкраща пісня з кінофільмів СРСР і США (Оскар) – 1976

СРСР: «Білої акації грона запашні» з к / ф «Дні Турбіних»

США: “Е vergreen” з к / ф «A Star Is Born»

На дитячому майданчику три дівчинки об’єдналися, грають у якісь дражнилки. Дві – носяться як шельми, коліна збиті, волосся розкуйовджене, очі лукаві.
Третя – зовсім інша. Повненька, акуратна, повільна, обережна, весь час поглядає на бабусю, схвалить та чи немає її поведінку.
Мати з ранку до вечора на роботі. Бабуся будить дівчинку по ранках, водить в садок, вигулює на майданчику, годує вечерями (чомусь всі бабусі вважають своїм обов’язком розтягувати онукам шлунки) – як може, наповнює собою молоду, податливу форму.
Тут же носяться пацани. Один постійно репетує. То пістолет йому не дали, то штовхнули, то цукеркою не поділилися. Зараз його відпускають гуляти одного, а до недавнього часу, він як млявий хвіст, волочився за своїми батьками.
Завжди з цікавістю спостерігала за ними. Особами вони були схожі, як брат і сестра, але дружина вище і ширше в плечах. Вони постійно пили пиво і сварилися. Ходили по тротуарах, вигулювали дитини, переповнювалися пивом і з’ясовували стосунки. Часто бачила синці на їхніх обличчях, мабуть, вдома вони ще й билися. Потім тато зник і поряд з мамою з’явився високий, худий, лисий мужик. Але модель поведінки все та ж – прогулюються по вечорах, п’ють банкове пиво, сваряться.

У той день в Казанському Соборі зібралися православні ченці та місцеві парафіяни, яким пощастило навіть більше, ніж калмицьким буддистам: в силу їх нечисленності вони могли підійти до Далай-лами ближче, зловити його уважний погляд і щиру посмішку. Владика Зосима закликав їх торкатися Далай-лами, отримувати його благословення. Зазвичай суворі православні ченці посміхалися. Вперше за багато років перед об’єктивами численних телекамер на території маленької Калмикії зустрічалися священний Тибет і православна Русь. Чорні одягу православних монахів і шафранові буддійських … Вони сиділи за одним столом і жартували про нинішній негода. «У природи немає поганої погоди» фраза, яка особливо припала до душі Далай-ламі. Ця зустріч була саме такою, якою личить бути зустрічі між людьми, що присвятили себе служінню духовних ідеалів: якийсь особливо теплою, привітній і по-дитячому зворушливим. На мить здалося, що гармонія між релігіями – не такий вже недосяжний ідеал. Все, що необхідно, це трохи більше знань один про одного. Владика Зосима входив до складу калмицької делегації, відвідувала резиденцію Його Святості в серпні 2003. На зустрічі в Елісті він неодноразово згадував ту поїздку, прекрасні храми Дхарамсали, буддійських подвижників і подарований їм тоді Його Святості християнський посох. Коли прийшов час прощатися, Далай-лама раптом чомусь пригадав, що в Новій Зеландії вітаються і прощаються, торкаючись один одного носами. «Так давайте і ми так попрощаємося», не думаючи ні секунди, промовив владика Зосима, і вони, на очах у здивованих журналістів, сміючись, попрощалися по-новозеландські. В одному з послідували за цією зустріччю інтерв’ю владика Зосима сказав про Далай-ламу: «У ньому багато від православних святих …»
Журнал «Буддизм Росії» № 39